1. Україна стабільно входить до п’ятірки держав з найпотужнішим залізничним транспортом. Більше вантажів залізницями перевозять лише Росія, США, Канада, Китай. Українські залізниці перевозять більше продукції, ніж залізничний транспорт переважної більшості країн Євросоюзу разом узятих.

2. Морським транспортом щорічно експортується у країни Європи 9 млн. т. вантажів, в Азію та Океанію - 14 млн. т., в Америку - 2 млн. т., в Африку - 1,5 млн. т.

3. Найдовшою тролейбусною лінією в нашій країні є Сімферополь – Ялта.

4. Швидкісні трамвайні лінії функціонують в Україні у двох містах: Києві ти Кривому Розі. Іхня загальна довжина перевищує 42 км.

5. У Києві діє один з особливих видів транспорту - фунікулер. Він забезпечує перевезення пасажирів з низько розташованого району, Подолу, в центральну частину міста.

6. Україна має 18 морських портів і чотири паромних переправи, які з’єднують її з Болгарією, Росією, Грузією та Ізраєлем.

7. Кількість легкових автомобілів в Україні постійно збільшується і вже перевищила 5 мільйонів. Найбільше їх у міських агломераціях Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей і, безперечно, у столиці України - Києві.

8. Важливе значення для автомобільного транспорту мають мости. Окремі з них є своєрідним інженерним дивом. Це стосується більшості київських мостів: міст Патона, міст Метро, Московський міст, Південний міст. Досить своєрідними є й мости інших міст: Черкас, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона.

9. Найдавніший міст на території України - у м. Феодосія. Цей Грецький міст, що функціонує ще й сьогодні, збудований генуезцями у XIII столітті. Довжина його - 10 м.

Як нам всім відомо, сьогодні рівень науки досяг величезного розвитку. З кожним днем техніка і технології роблять великий крок вперед у своєму розвитку. Так, за словами вчених дослідницького інституту Artifical General Intellegence, які працюють в сфері штучного інтелекту, комп’ютери можуть досягти і навіть перевершити людину по рівню інтелекту не раніше 2090-х років. Але це припущення лише однієї групи науковців з інституту Artifical General Intellegence.

Як з’ясувалося, думки вчених дещо відрізняються. Одні експерти вважають, що в 20-ті роки нашого століття машини зможуть перевершити рівень інтелекту навіть лауреатів Нобелівської премії. Інша група експертів вважає, що комп’ютери зможуть догнати рівень інтелекту людини приблизно в кінці століття. Проте, є багато вчених, які вважають, що машини не здатні і ніколи не зможуть бути здатні зрівнятися з мисленням сучасної людини.

Щороку в Галактиці спалахує 25-30 (по деяких оцінках, навіть більше 200) нових зір, але ми можемо спостерігати лише декілька з них (2-3). Для нових характерне надзвичайно швидке зростання блиску в тисячі і навіть мільйони разів (в середньому на 12 зоряних величин, тобто в 60 тисяч разів), протягом декількох діб і подальше повільне повернення до початкового стану протягом декількох місяців або років (спочатку зменшення блиску зорі швидше, а потім воно сповільнюється). Більшим від спалаху нової може бути лише спалах наднової зорі.

Нова - це подвійна зоря, одним компонентом якої є білий карлик, а другим - або зірка типу Сонця, або червоний гігант. Коли другий компонент такої подвійної зорі в ході своєї еволюції розширюється, то частина його речовини перетікає на білий карлик. При цьому на поверхні білого карлика утворюються такі температура і тиск, що ядерна реакція набуває вибухового характеру, чим і пояснюється різке збільшення блиску зорі.

Також, окрім нових, відомі повторні нові зорі, на яких спалахи мають дещо меншу потужність і можуть повторюватися через кілька десятків років.

Найбільша катастрофа, яка може статися із зіркою - це спалах наднової. При спаласі наднової її світимість зростає на десятки зоряних величин. У максимумі свого блиску наднова може бути яскравіша за всю зоряну систему, в якій вона спалахнула. Так, наднова зоря, що спалахнула в 1885 р. у галактиці М31 лише в 4 рази поступалася світловим потоком материнській галактиці. А наднова, що спалахнула в 1937 р. в галактиці IC4182, в 100 разів перевершувала по яскравості цю галактику. Наднова, що спалахнула в нашій Галактиці в 1054 році, була добре видна навіть вдень.

Подібно до нових, блиск наднових після максимуму поступово (але у декілька разів повільніше і більш плавно) зменшується.

Під час вибуху наднова зоря скидає свою оболонку, яка далі розширюється з грандіозною швидкістю – від 5 000 до 20 000 км/с. Причиною вибуху наднової є гравітаційний колапс зорі.

Спалахи наднових зір - явище достатнє рідкісне. Наприклад, останній спалах в нашій Галактиці спостерігався в 1604 році (у максимумі блиску наднова зоря була яскравіша за Юпітер).

Наднові зорі відіграють дуже важливу роль в еволюції Всесвіту:

- по-перше, під час їхнього вибуху утворюється ударна хвиля, що сприяє ущільненню туманностей специфічних форм.

- по-друге, вони викидають в космос складову своєї матерії, яка здатна міняти склад міжзоряного середовища, збагачуючи його металами.

І нарешті, під час вибуху зірка не зникає повністю: з наднових утворюються нейтронні зірки, пульсари і чорні діри.

Всі існуючі об’єкти в космосі можуть рухатися і переміщатися за допомогою гравітації. Гравітація - це та сила, яка притягає один масивний об’єкт до іншого. Це та сила, яка примушує космічні об’єкти рухатися у бік Землі.

Протягом багатьох віків вважалося, що швидкість, з якою падаючий предмет ударяється об поверхню Землі, залежить тільки від ваги цього предмету. Але це була хибна думка і вона була виправлена за допомогою різних дослідів.

Ще за часів Галілео Галілея (1564-1642 роки), були зроблені спроби визначити величину гравітації. Як відомо, Галілео Галілей проводив такий невеличкий експеримент: він кидав різні за вагою предмети з «падаючої башти» в італійському місті Піза. Головна мета цього експерименту полягала у вивчені дії на ці предмети «сили» гравітації. В результаті, він довів, що важкий і легкий предмети, кинуті вниз разом, досягають поверхні Землі одночасно. Також він проводив експеримент з ядром, яке примушував рухатися по схилу. Галілей відкрив, що збільшення швидкості ядра пропорційне його часу руху. Це означає, що до кінця другої секунди ядро рухалося в два рази швидше, ніж в кінці першої, в кінці третьої - в три рази швидше, і так далі. Він також обчислив, що пройдена ядром відстань пропорційна квадрату часу його руху (квадрат числа отримується при множенні цього числа на цю ж величину), тобто до кінця другої секунди ядро проходило відстань в чотири рази більшу, ніж в кінці першої секунди, в кінці третьої - в дев’ять разів більше, і так далі.

Ісаак Ньютон продовжив відкриття в області гравітації. Він доказав, що сила, яка притягає предмет до Землі, зменшується із збільшенням відстані між Землею і предметом. В результаті дослідів і спостережень Ньютон вивів закон всесвітнього тяжіння. Основне положення закону полягає в тому, що якщо маса (кількість речовини) одного з предметів, що притягуються, подвоюється, то сила тяжіння також подвоюється, але якщо відстань між предметами збільшується в два рази, то сила тяжіння складе одну четверту від первинної величини.

Альберт Ейнштейн спробував відповісти на питання: «Що таке гравітація?», доводячи, що простір-час має чотири виміри. Це дуже складна теорія, що вимагає для свого розуміння глибоких наукових знань. По його останній теорії гравітаційне поле зв’язане електричним, магнітним і електромагнітним полями. Проте слід зазначити, що до теперішнього часу ніхто ще не запропонував визначення гравітації, яке задовольнило б всіх. Проте нам відомо, що збільшення швидкості, яке викликається гравітацією, складає 10 м в кожну подальшу секунду. Це означає, що швидкість падаючого предмету кожну секунду зростає на 10 м/сек. В кінці першої секунди швидкість падіння складає 10 м/сек, в кінці другої - 20 м/сек, і так далі. Якщо в кінці першої секунди падаючий об’єкт пролетить 5 м, то в кінці другої - 20 м, в кінці третьої - 45 м.

Супутники Марса (Фобос і Деймос) вперше відкрив американський астроном Асаф Хол (1829—1907) в 1877 році. Найбільш вражаєчим є те, що наявність у Марса саме двох супутників передбачили ще в середині XVIII століття англійський письменник Джонатан Свіфт (1667—1745) і французький філософ Вольтер (1694—1778). Розповідаючи в знаменитих «Мандрах Гуллівера» про досягнення лапутян в області астрономії, Свіфт повідомляє, що «вони відкрили дві маленькі зірки або два супутники, які обертаються біля Марса».

Менш відомий, але не менш цікавий той факт, що в грузинському епосі (середини XVI століття), вельми точно (значно точніше, ніж в «Мандрах Гуллівера») вказаний один з параметрів орбіти Деймоса: «На небі цієї зірки (Марса) знаходиться ще одна зірка, довжина якої складає близько 150 тисяч кілометрів. Довжина орбіти Деймоса, за сучасними даними, рівна 147 323 кілометрам.

1. Сонце - це величезна куля з плазми (тобто іонізованого газу), що складається в основному з водню - 73,46 % маси і гелію - 24,85 % маси. Таким чином, на решту всіх елементів, що входять до складу Сонця, припадає менше 2 %. Такими елементами є: кисень (0,77 % сонячної маси); вуглець (0,29 %); залізо (0,16 %); неон (0,12 %); азот (0,09 %); кремній (0,07 %); магній (0,05 %); сірка (0,04 %).

2. Сонце знаходиться на відстані більше 172 000 000 км., від планети Земля.

3. Температура поверхні Сонця може досягати рівня 6 000˚ С (при такій температурі будь-який метал або камінь перетворюється на газ, тому Сонце є газовою кулею).

4. Радіус Сонця складає 696 тисяч кілометрів, а середній радіус Землі - 6371 кілометр. Звідси випливає висновок, що Сонце більше від Землі по лінійних розмірах приблизно в 109 разів, а за об’ємом - в 1,3 мільйона разів.

5. Маса Сонця приблизно рівна 2 трильйонам квадрильйонів (двійка з 27 нулями) тонн, а маса Землі приблизно складає лише 6 секстильйонів (шестірка з 21 нулем) тонн. Отже, за масою Сонце більше від Землі в 333 тисячі разів.

6. Гравітаційне прискорення на поверхні Сонця дорівнює 274 метра в секунду за секунду і в 28 разів перевищує гравітаційне прискорення на поверхні Землі, яке, як відомо, дорівнює 9,81 метра в секунду за секунду. Тому будь-який предмет на поверхні Сонця буде важити в 28 разів більше, ніж він важить на поверхні Землі (якщо, звичайно, не згорить).

7. На Землю потрапляє менше половини мільярдної частини сонячного випромінювання, але саме ця енергія Сонця забезпечує сприятливі умови життя на нашій планеті.

8. Як відомо, земна куля має розжарене ядро, проте тепло, яке кожен квадратний метр поверхні Землі отримує з її надр, в 25 000 разів менше тепла, що отримується від Сонця.

9. Згідно висновкам науки, Сонце наймовірніше світить завдяки тому, що на ньому постійно проходять процеси перетворення матерії в енергію. За словами вчених, 1-го відсотка маси Сонця вистачає для того, щоб воно могло тішити нас своїм яскравим промінням і залишатися гарячим на протязі 150 мільярдів років.

Печери з сивої давнини пов’язані з історією розвитку людства. Ще в кам’яну епоху печери рятували людей від зимової холоднечі. Але і після того, як стародавні люди перестали використовувати печери як житло, печери оточував ореол незвичайного і дивного.

Греки вірили, що печери були храмами їх богів - Зевса, Плутона, та інших.

У стародавньому Римі вважали, що в печерах мешкають німфи і чаклунки.

Стародавні перси і інші народи вважали, що в печерах мешкає цар всіх земних духів Мітрас.

Печери - це великі порожнечі усередині горбів, гір і скель. Печери утворюються по-різному. Деякі з них утворилися в результаті постійної дії морських хвиль на скелі. Окремі печери розташовані під водою. Вони є зазвичай результатом діяльності підземних вод, що вимивають м’які породи, наприклад, вапняк. Наприклад, основна маса печер в Сполучених Штатах з’явилася в результаті руйнування значних шарів вапняку, особливо при дії на нього води, що містить двоокис вуглецю.

Ряд печер утворилися в результаті вулканічної діяльності і переміщення скельних порід або в результаті виверження гарячої лави.

Отже, утворенню печер служать різні хімічні і фізичні процеси. Карстові печери утворюються в результаті розкладу вапняку, тектонічні печери – внаслідок рухів поверхні земної кори.

В Україні налічується більше 1100 печер різного типу. В наші дні обширні і прекрасні печери дуже привертають увагу туристів.

1. у часи найвищого розвитку галузі зі стапелів українських авіаційних заводів щороку сходило 350 літаків. Харківський авіазавод щомісяця випускав по 13-18 машин Ту-134, Київський - по 15 Ан-24 і Ан-26. Нині об’єми виробництва значно менші, більшість виготовлених літаків експортуються.

2. наразі здійснюється випуск військово-транспортних літаків Ан-70, Ан-72, Ан-74 та транспортно-пасажирських літаків (Ан-140, Ан-38, Ту-344) (серійне виробництво здійснюється на Київському авіазаводі "АВІАНТ”). Найбільшими центрами цієї галузі є Київ і Харків.

3. у найближчі роки потреба в літаках Ан-140 країн СНД може становити 600-800 літаків, у тому числі для України - 200. Ан-140 замінить Як-40 і Ан-24 (літаки середнього класу). Вартість їхніх західних аналогів сягає $30 млн.

4. завдяки розвитку машинобудування Україна стала космічною державою, що проводить дослідження космічного простору і має розвинену аерокосмічну промисловість (сьоме місце в світі).

5. Україна разом із США, Росією, Францією є учасником спільної програми, якою передбачено запуск 48 робочих і 8 запасних супутників, з них 36 запусків припадає на Україну (за допомогою ракетоносіїв "Зеніт”).

6. у міжнародну компанію "Морський старт” увійшли: "Боїнг” (США), "Кварнер” (Норвегія), науково-виробниче об’єднання "Енергія” (Росія), конструкторське бюро "Південне” та "Південмаш” (Україна).

7. Україна стала членом Комітету ООН з мирних досліджень космосу (до нього входить 61 країна світу).

8. Україна бере участь у міжнародній космічній програмі "Інтербол” (усього 20 країн-учасниць). Поблизу Євпаторії працює центр космічного зв’язку для керування супутниковими польотами.

Океани багато в чому залишаються для нас загадкою. Ми навіть не знаємо віку океанів. Цілком можливо, що на перших етапах розвитку Землі океанів не існувало.

Сьогодні людина детально досліджує океанське дно, щоб краще їх вивчити. До глибини 3600 м. дно океанів покрите м’якими мулистими відкладеннями. Вони складаються з скелетів найдрібніших морських тварин. На глибинах, що перевищують 6 км., дно покрите дрібним червонуватим мулом, що має назву «червона глина». У склад червоної глини входять частинки скелетів тварин, залишки дрібних рослин і вулканічний попіл.

В даний час глибину океанів вимірюють, направляючи углиб звукові хвилі і приймаючи відображений сигнал. Для цього вимірюють час, за який звукова хвиля досягає дна і після віддзеркалення повертається; після цього величину часу ділять навпіл. Грунтуючись на цих вимірюваннях, ми досить добре уявляємо собі середню глибину різних океанів, а також найглибші місця в океанах.

Найглибший - Тихий океан, його середня глибина 4 281 м. Услід йде Індійський океан з середньою глибиною 3 963 м. Потім Атлантичний океан з середньою глибиною 3 926 м. Для порівняння: Балтійське море має середню глибину всього 55 м!

На сьогоднішній день відоме найглибше місце в океані - в районі Гуамських островів - 10 790 м. Інше найглибше місце розташоване в Атлантичному океані недалеко від Гуамських островів - тут глибина досягає 9 219 м. Ось такими глибокими і просторими можуть бути океанські безодні.