Пустеля - це такий регіон, де можливе існування тільки особливих форм життя. У всіх пустелях відчувається недолік вологи, а це означає, що існуючі форми життя повинні були пристосуватися до того, щоб обходитися без води.

Пустелі дуже розрізняються за зовнішнім виглядом: там, де достатньо піску, вітри створюють піщані горби - це піщані пустелі; там, де переважають скелі та скельні породи, утворюються кам’янисті пустелі, які утворюють фантастичні обриви, а також нерівні рівнини. Також виділяють сніжні пустелі, які розташовуються у Антарктиді і Арктиці.

У більшості пустель існують різні види рослин і тварин. У рослин, що виростають в пустелях, практично відсутнє листя (це дозволяє зменшити випаровування вологи з рослини). Більшість видів рослин, які виростають в пустелях, покриті колючками або шпильками. Тварини, що мешкають в пустелях, можуть тривалий час обходитися без води, а отримують воду з рослин або у вигляді роси.

Найбільше пустелі поширені у помірному поясі Північної півкулі, субтропічних і тропічних поясах Північної і Південної півкуль. Жаркі пустелі в районі екватора, наприклад Сахара в Африці, розташовані в субтропічній зоні, тобто там, де повітря, що опускається, завжди тепле і сухе. Земля в цих районах дуже суха, не дивлячись на близькість океану. Те ж саме можна сказати про пустелі в північно-західній частині Африки і на заході Австралії.

Циклоном називають стан атмосфери із зниженим тиском в центрі і вихровим рухом повітря. В області циклону погода переважає похмура, з сильними вітрами, які дмуть проти годинникової стрілки в Північній півкулі і за годинниковою стрілкою в Південній.

Антициклон - це область підвищеного тиску в атмосфері з максимумом в центрі. Антициклон характеризується малохмарною сухою погодою і слабкими вітрами, що дмуть за годинниковою стрілкою в Північній півкулі і проти годинникової стрілки в Південній.

1. Перші Олімпійські ігри відбулися в 776 році до н.е. Чемпіоном став молодий пекар на ім’я Кореб, який зумів виграти забіг на 190 метрів. До речі, біг був єдиним видом змагань перші 13 ігор.

2. Всі старогрецькі олімпійські змагання передбачали повну оголеність спортсменів. Саме слово «гімнастика» походить від старогрецького слова «gymos», що означає «голий».

3. Медалями чемпіонів нагороджували не завжди - стародавніх атлетів-чемпіонів нагороджували оливковими вінками, гілками і оливковим маслом. Потім призи дещо видозмінилися, проте оливкові гілки назавжди залишилися ознакою чемпіона, а самі чемпіони вмить ставали героями для своїх співгромадян.

4. Як зазначалося вище, біг був єдиним видом змагань протягом перших 13 ігор, потім додався біг на подвійну дистанцію (384 метри).

5. На 18-ій олімпіаді з’явилося п’ятиборство, яке включало: біг, стрибки в довжину, метання списа, метання диска і власне боротьбу.

6. У 688 році до н.е. був доданий кулачний бій і трошки пізніше змагання на колісницях.

7. На стародавніх Олімпійських іграх існував Панкратіон - це стародавній вид боротьби без правил. Вірніше, правила були, цілих два. Перше забороняло видряпувати супротивникові очі, друге - кусатися.

8. Супротивники просто билися і боролися - без розділення на вагові категорії і без раундів.

9. Стародавні греки іноді хитрували і обтирали своє тіло оливковим маслом - так було легко вислизнути із захоплення супротивника.

10. За порушення правил суддя мав право бити порушника палицею.

11. Як відомо, жінкам забороняли відвідувати Олімпійські ігри. Але згодом влада вирішила проводити спеціальні жіночі спортивні ігри. Переможниця отримувала оливковий вінок і їстівні запаси, наприклад м’ясо.

12. У 394 р. н.е. імператор Римської імперії Феодосій I заборонив проведення Олімпійських ігор. Пізніше, через 15 століть, в 1896 році Олімпійські ігри знову відродилися.

Олімпійські ігри – це міжнародні спортивні змагання, які проводяться один раз на чотири роки. Найбільша нагорода, яку може отримати спортсмен - це золота медаль Олімпійських ігор, а звання Олімпійського чемпіона зберігається довічно. Сучасні Олімпійські ігри організовуються Міжнародним олімпійським комітетом. Кожна країна має національний олімпійський комітет, який відповідає за участь країни в Олімпійських іграх.

Сьогоднішні Олімпійські ігри включають багато видів спорту, які навіть не існували в давнину, наприклад: баскетбол, воднеполо, футбол, велоспорт, стрільба, хокей на траві, та ніші.

Як же зародилися Олімпійські ігри?

Існує така легенда, що найперше Олімпійські ігри були організовані Геркулесом, сином Зевса. Також є відомості про те, що перші Ігри проводилися в 776 році до н.е. на полях Олімпії. Стародавні греки вважали Олімпійські ігри дуже важливими, вони казали, що тіло так само, як розум і душа, повинно бути розвинене. Ніщо не могло перешкодити проведенню Ігор; навіть якщо йшла війна, вона повинна була припинитися. Олімпійські ігри проводилися 1 раз на 4 роки протягом тисячоліття, поки в 394 р. н.е. римляни не відмінили їх.

Потім, через багато років, у французького барона Пьера де Кубертена виникла ідея відновлення Олімпійських ігор. У 1894 році за його ініціативи був скликаний міжнародний конгрес 15-ти держав. Цей конгрес одноголосно визнав необхідність відродження Олімпійських ігор і проведення їх регулярно, один раз в чотири роки. Через два роки на відбудованому стадіоні в Афінах, в Греції, були проведені перші сучасні Олімпійські ігри.

Є багато важливих подій, які стали віхами в історії людства, але, звичайно, однією з найзначніших було створення вибухових речовин. Традиційно вважається, що порох винайшли китайці до нової ери. Європейці почали використовувати його лише в XIV столітті.

Порох старого зразка - це суміш калійної солі (селітри), деревного вугілля і сірки. Це була найпоширеніша вибухова речовина майже до кінця XIX століття.

У 1845 році німецький хімік Шенбейн обробив бавовняне волокно сумішшю концентрованих азотної і сірчаної кислот. В результаті вийшов білий волокнистий продукт, схожий на бавовну і відомий в даний час, як нітроцелюлоза, або піроксилін. Це була швидше вибухова речовина, чим порох. Приблизно в цей же час італієць Асканіо Собреро експериментував з гліцерином. Він обережно, краплю за краплею додавав гліцерин в суміш концентрованих азотної і сірчаної кислот. В результаті вийшла невелика кількість нітрогліцерину, який, як виявилося, став навіть більш сильнішою вибуховою речовиною, чим піроксилін.

Через 20 років шведському хімікові Альфреду Нобелю випадково вдалося отримати динаміт. Він працював з нітрогліцерином, який створював багато проблем, оскільки часто вибухав при виробництві і транспортуванні. Хоча Нобель і знайшов достатньо безпечний спосіб отримання нітрогліцерину, робота з ним все ж таки залишала несподіванки. Одного разу Нобель діставав декілька бідонів нітрогліцерину з коробки з діатомітом (породою вулканічного походження), в якій вони знаходилися, і виявив, що один з бідонів був пошкодженим, і з нього трохи пролилося нітрогліцерину. Суміш нітрогліцерину, що пролилася і діатоміта утворила тверду масу. Це зробило вибухову речовину набагато менш чутливою до струсів. В результаті, цей випадок допоміг відкрити динаміт!

Слово «мікроскоп» походить від двох грецьких слів: «мікрос» - маленький і «скопос» - спостерігач. Тобто, мікроскоп – це прилад, який використовується для того, щоб побачити крихітні предмети, невидимі неозброєним оком.

Звичайні мікроскопи, тобто «прості мікроскопи», відомі ще з незапам’ятних часів. А «складний мікроскоп» винайшли десь між 1510 і 1610 роками.

Що ж таке «складний мікроскоп»? «Складний мікроскоп» - це такий мікроскоп, в якому збільшення відбувається в два етапи завдяки двом лінзам. Одна з них, яка називається «об’єктивом», створює первинне збільшене зображення, а інша лінза - «окуляр», збільшує перше зображення.

Нині у деяких сучасних мікроскопах є декілька лінз, але всі ці мікроскопи засновані на принципі двохетапного збільшення зображення.

Питання, хто є автором «складного мікроскопа» трохи суперечливе, тому що одні учені вважають, що автором такого мікроскопа є Галілей, а інші вважають «батьком мікроскопа» данського ученого Левенгука, але це завдяки багатьом його відкриттям, які він зробив за допомогою цього приладу.

Левенгук був першим, хто побачив такі мікроскопічні форми життя, як одноклітинні організми і бактерії. За допомогою побудованого власними руками мікроскопа він першим побачив процес повного кровообігу.

Золото - це рідкісний і дорогоцінний метал, який людство видобуває вже досить давно. Зараз не можливо точно сказати коли людина вперше знайшла і обробила золото, але точно можна сказати, що воно було одним з перших металів, які стали відомі для людини.

Сліди перших виробів із золота були виявлені в Єгипті. Єгиптяни почали видобувати золото більше ніж 5000 років тому.

Правителі Греції і Риму теж любили цей дорогоцінний метал. Вони грабували країни, які завойовували, і примушували рабів працювати в золотодобувних шахтах. Тобто, можна припустити, що видобування золота ведеться з незапам’ятних часів.

У Новому Світі золото, ймовірно, також видобувалося з якнайдавніших часів. Коли іспанці висадилися в Мексиці, вони виявили величезні запаси цього металу в містах ацтеків. У Південній Америці, в Перу, інки також видобували золото за сотні років до того, як прийшли білі люди.

Коли де-небудь виявляли золото, то безліч шукачів пригод відразу вирушали туди у пошуках жовтого металу.

У 1848 році сталася така подія: чоловік на ім’я Джон Саттер будував водяний млин в Каліфорнії. Його помічник, Джеймс Маршалл, помітив дивні жовті іскри серед каменів на дні струмка. Ці дрібні жовті частинки виявилися золотом. Новина про знахідку швидко розповсюдилися, і почалася знаменита золота лихоманка 48 року.

На думку фахівців, Україна є перспективною країною щодо видобутку золота. Річ у тому, що і скіфи, і давні слов’яни використовували місцеву сировину для виплавки золота. У радянський час геологам на території України було не до золота. Процеси індустріалізації вимагали нових родовищ вугілля, природного газу, залізної та марганцевої руд.

Головний біль у людини може виникнути з сотні причин і викликати його може все що завгодно! Але це не хвороба, а ознака. Таким чином ми дізнаємося, що у нас щось не в порядку - в якійсь частині тіла або в нервовій системі.

Звичайно, зараз дещо відомо про механізм утворення головного болю. Біль з’являється завдяки певним елементам черепа. До болю чутливий не сам мозок, а те, що його покриває, - різні вени і артерії. Коли вони «болять», то з’являється головний біль. Також біль в зубах, вухах, м’язах може вплинути на мозкову область і викликати головний біль. Стиснення м’язів голови може також привести до таких наслідків.

Коли люди скаржаться на головний біль, то ви можете звернути увагу на те, що кожна людина називає свою причину. Так, у одних голова болить при голоді, у інших - без випитої з ранку чашки кави або з похмілля.

Що ж відбувається у всіх цих випадках? Черепні артерії звужуються або розширюються - це і служить причиною головного болю. При сильному потрясінні або раптовому повороті голови людина може поскаржитися на головний біль. Якщо людина переживає велику емоційну напругу, то це приводить до того, що стискаються м’язи спини, нижньої частини голови і шиї. Результат? Головний біль!

Термін «доісторичний період» означає період історії людства до появи писемності. Інформацію про доісторичний період можна отримати тільки на підставі археологічних розкопок. Доісторичний період передує протоісторичному, по якому вже є письмові джерела, але основні дані все ще дають археологічні розкопки.

Доісторичний період розділяють на кам’яне, бронзове і залізне століття (так звана система трьох століть).

Кам’яне століття розділяють на палеоліт (стародавній), мезоліт (середній) і неоліт (новий). Між неолітом і бронзовим століттям іноді виділяють мідне століття.

Всі ці «століття» є лише стадіями розвитку, а не основою для якого-небудь датування: так, деякі племена Південної Америки і Австралії жили в неоліті навіть в XX столітті. Більш того, в деяких районах ті або інші стадії були пропущені: наприклад, Африка на південь від Сахари від кам’яного століття перейшла відразу до залізного.

Система трьох століть поступово відходить і, ймовірно, археологи відмовляться від неї, як тільки буде запропонована краща.

До тих пір, поки медицина не стала наукою, люди користувалися народною медициною. Первісні люди придумували самі різні, деколи дуже дивні методи лікування, які грунтувалися на використанні магії і інших засобів, які, здавалося, приносили користь. Також вони застосовували тепло і холод, кровопускання, масаж, а також різні лікувальні трави.

Медицина Давнього Єгипту, яка вважалася в давнину найефективнішою, була заснована на заклинаннях. Люди використовували різні мазі і зілля: як ліки часто застосовувалися мед, сіль, кедрове масло, мозок, печінка, серце і кров різних тварин. Іноді ці засоби допомагали, іноді - ні.

Але наукова медицина виникла тільки в Стародавній Греції. Більше 2000 років тому людина на ім’я Гіппократ зібрала медичні знання в одній книзі - «Колекції Гіппократа». Ця книга поклала початок науковій медицині, оскільки була заснована на необхідності спершу вивчити хворого, перш ніж поставити діагноз. Також у цій книзі були описані симптоми і перебіг хвороб. Вперше замість того, щоб спиратися на магію, лікування здійснювалося після обстеження хворого і вивчення хвороби, а також на основі досвіду попередників. На тих же принципах заснована сучасна медицина.