Вивішена на мороз волога білизна через декілька хвилин замерзає і стає жорсткою як лист картону або фанери. Проте через дві-три доби вона вже повністю є вільною від льоду — м’яка, еластична і практично суха. Лід перейшов з твердої кристалічної фази безпосередньо в пару, минувши танення. Таке «сухе» випаровування називається сублімацією.

Сублімація льоду можлива практично при будь-якій негативній температурі, але за однієї умови: вологість повітря повинна бути достатньо низькою. Сублімація відбувається з поглинанням теплоти, причому для деяких речовин теплота сублімації вельми велика. Цим обумовлено застосування сублімації для захисту боєголовок міжконтинентальних ракет і космічних апаратів, що повертаються на Землю від аеродинамічного нагріву в щільних шарах атмосфери.

Ще з шкільного курсу фізики ми знаємо, що при нагріванні всі речовини — тверді, рідкі і газоподібні — розширюються. Вода є одним з небагатьох виключень з цього правила, вона має максимум щільності (мінімум питомого об’єму) при температурі +3,98 градуса Цельсія. Вода розширюється як при нагріванні вище цієї температури, так і при охолоджуванні нижче за неї.

Температура кипіння — фазового переходу з рідкого в газоподібний стан (і навпаки) — води, як і будь-якої іншої речовини, зростає із збільшенням зовнішнього тиску. При стандартному атмосферному тиску на рівні моря (101,3 кілопаскаля (кПа)) температура кипіння води складає 100 градусів Цельсія. На високій вершині світу — Еверест (Джомолунгма), де стандартний атмосферний тиск складає 31,5 кПа, температура кипіння води рівна 69,7 градуса Цельсія. При тиску, рівному тиску води на глибині 1 кілометр (9807 кПа), вода закипає при температурі 309,5 градуса Цельсія.

Американські педіатри застерігають, що дітям віком до двох років телевізор може бути джерелом небезпеки.

По-перше, стверджують вони, в корі головного мозку немовляти число зв’язків між нейронами удвічі вище, ніж у дорослого: мозку треба справлятися з усвідомленням навколишнього світу, в якому для маленького чоловічка все нове, непізнане, несподіване. Це найкритичніший період для розвитку навиків зору і мови.

Крім того, у віці близько 18 місяців у дитини бурхливо розвиваються лобові частини мозку, що відповідають за контакти з іншими людьми. Тому з такими маленькими дітьми треба розмовляти, грати, спілкуватися, а не займати їх телевізором.

По-друге, телевізор — точкове джерело звуку, тоді як в реальному світі звуки об’ємні, йдуть з різних сторін. Тому діти, звиклі до телевізора, гірше за інших уміють визначати напрям на джерело звуку.

По-третє, оскільки телевізор дає одновимірне, плоске зображення, він може перешкодити і розвитку стереоскопічного зору, який розвивається у дитини до чотирилітнього віку.

І по-четверте, нагадують педіатри, після деяких операцій на очі, людям рекомендують не читати, а дивитися телевізор, оскільки очі при цьому фіксовані в одному положенні і не травмуються зайвими рухами. Якщо дитина, що ще не уміє читати, часто дивиться телевізор, то її очі звикають до нерухомості. Мало того, що надалі дитині буде важко пробігати очима по реченнях при читанні, у неї може порушитися нормальний розвиток очних яблук.

В даний час фізіологи вважають, що людина повинна поспати в добу не один, а як мінімум два рази. Вони довели, що коротка перерва на сон в середині дня підвищує здібність до концентрації і продуктивність праці. Так, наприклад, швидкість зорової реакції (час, за який людина розуміє, що написано на екрані комп’ютера) вранці складає 10 мілісекунд, а вечером - 40.

Науковці провели експеримент і зробили наступний висновок: якщо людина поспала вдень, то до вечора вона сприймає інформацію так же швидко, як і вранці. На користь доцільності денного сну свідчить і той факт, що температура людини протягом доби не постійна, а має два мінімуми – в інтервалах 3 - 5 і 13 - 15 годин. Саме в цей час у більшості людей виникає найбільш сильне бажання спати.

В даний час, спочатку в Японії, потім в Європі, а зараз і в США багато фірм почали вводити у себе денну перерву на сон. У німецькому містечку Фехта поблизу Гамбурга співробітники муніципалітету можуть за бажанням поспати 20 хвилин в день. Щоб не наймати додаткових службовців, мерія у такий спосіб вирішила підвищити ефективність праці наявних працівників.

Незвичайна ділянка землі розташована в північно-східній провінції Китаю — Ляонін. «Загадкова земля», як її назвали тутешні селяни, з початку червня до самої осені має постійну температуру підґрунтового шару -12 °С, а взимку, здавалося б, усупереч усім законам природи, нагрівається до +17 °С. Місцеві мешканці широко застосовують ці незвичайні особливості для зберігання продуктів влітку, а взимку в цих краях вирощують овочі. Менше ніж за місяць достигають тут цибуля та інша зелень. Вчені вже багато років намагаються розгадати таємницю цієї землі, але на даний час ніяких вагомих доказів цьому явищу нема.

Угорський барон Янош Нодь вирішив першим побувати на найвищій горі Карпат і назвати її своїм ім’ям. Узяв він із собою двадцять слуг і вирушив у дорогу. Було це влітку. Діставшись підніжжя гори, вирішив він отаборитися, перепочити. Два дні тривав перепочинок. Нарешті вирішив Нодь, що час вже підкорювати гору. Нелегкий шлях видався: хащі густі, каміння колюче, повалені бурею товсті колоди. Знемагали люди, падали від утоми, лише барон не бачив і не відчував нічого, окрім бажання підкорити гору.

Раптом закрили літнє сонце тяжкі чорні хмари, посипав густий сніг, піднявся вітер — почалася справжня буря. Кинулися люди хто куди. За ніч випало дуже багато снігу. Лише третина людей повернулася до табору — інші загинули, у тому числі і барон Нодь. Ті, що повернулися, тільки одне сказали: «Говерло! Говерло!» У перекладі з угорської це означає «вершина вся в снігу». Відтоді й назвали гору Говерлою.

Існує така легенда, що колись на місці Дністра протікав маленький струмочок, що не мав назви. Поряд з ним жили люди, які зробили собі і незвичний календар на березі струмочка — вони позначками на піску і помічали, наприклад, скільки днів залишилось до початку літа. Але одного разу розлилися води струмочка й затопили береги. Побачили люди, що позначок їхніх нема, засмутилися: «Струмок дні стер». І з того часу почали вони називати струмок «струмком, який дні стер». А струмок перетворився на річку Дністер.

Цікава історія відбулася з першими європейськими переселенцями в Австралії. Вони побачили тут дуже дивну тварину, яка стрибала, від¬штовхуючись довгими задніми ногами. А з великої кишені, що висіла на череві звіра, визирала кумедна вухата мордочка дитинчати. «Що це таке?» — спитали вкрай здивовані європейці. «Кен ге роо» (кенгуру), — відповіли місцеві мешканці.
З того часу незвичайну тварину почали називати кенгуру. Незабаром так назвали й невеликий острів, розташований на південь від материка Австралія. Минуло багато десятиліть, перш ніж європейці зрозуміли, що мовою корінних мешканців слово «кенгуру» означає «я вас не розумію».

Брахінус – це невиликий жук завбільшки 1 см., який живе в джунглях Південної Америки. З першого погляду, він здається звичайним і нічим виділитися не може, але ближче знайомство з цим створінням викликало справжню сенсацію серед науковців.
Річ у тім, що цей жук має чудову «зброю», за допомогою якої може легко захиститися від ворогів, а в основному птахів. Це струмінь пекучої рідини з температурою до 100 ºС, якою він вистрілює у ворога. При цьому навіть чутно звук, схожий на слабкий постріл.
Після проведених дослідів науковці встановили, що рідина виробляється в організмі жука завдяки реакції між хімічними рідинами, які зберігаються в двох спеціальних камерах і змішуються в третій, куди надходять через окремі канали. У випадку небезпеки м’язовий клапан жука стискається і «стріляє» у ворога цією розпеченою рідиною.