Винахідником основних прийомів сучасної зйомки трюка є французький актор, режисер, ілюзіоніст, кіно- і театральний підприємець Жорж Мельес (1861 —1938). Вперше трюки були використані в 1902 році в його кінофільмі «Подорож на Місяць» — першому в історії кінематографа науково-фантастичному фільмі.

Зараз, терміном «мельесовська тенденція» в кінознавстві визначається яскраве видовище, засноване на здатності кінематографа перетворювати життєву реальність.

За своє довге творче життя (з 1896 по 1914 рік) Мельес зняв більше 500 фільмів тривалістю від однієї до 40 хвилин.

Десятьма найжаркішими містами світу є наступні (цифрами вказана середньорічна температура в градусах Цельсія):

- Джібуті (Джібуті) — 30,0;

- Томбукту (Малі) — 29,3;

- Тірунелвелі (Індія) — 29,3;

- Тутікорін (Індія) — 29,3;

- Неллуру (Індія) — 29,2;

- Санта-Марта (Колумбія) — 29,2;

- Аден (Йемен) — 28,9;

- Мадурай (Індія) — 28,9;

- Ніамей (Нігер) — 28,9;

- Ходейда (Йемен) — 28,8.

Десятьма найбільшими по населенню містами світу є наступні (у дужках вказана чисельність населення):

- Сеул, Південна Корея (10 229 300);

- Бомбей, Індія (9 925 900);

- Карачі, Пакистан (9 863 000);

- Мехіко, Мексика (9 815 800);

- Сан-Паулу, Бразилія (9 393 800);

- Поділи, Індія (8 865 000);

- Москва, Росія (8 533 000);

- Джакарта, Індонезія (8 259 300);

- Пекін, Китай (8 200 000);

- Токіо, Японія (7 966 200).

Десятьма наймогутнішими водоспадами світу є наступні (цифрами вказана середня витрата води в кубічних метрах за секунду):

- Бойома (Демократична Республіка Конго, 17 000);

- Кхон (Лаос / Камбоджа, 11 600);

- Ніагарський (США / Канада, 5500);

- Грандові (Уругвай, 4500);

- Паулу-Афонсу (Бразилія, 2800);

- Урубупунга (Бразилія, 2750); (зараз затоплений греблею)

- Ігуасу (Аргентина / Бразилія, 1700);

- Марібонду (Бразилія, 1500);

- Вікторія (Зімбабве, 1100);

- Кабалега (Уганда, 1200).

Десятьма найвищими водоспадами світу є наступні (цифрами вказана висота падіння води в метрах):

- Анхель (Венесуела, 979);

- Тугела (ПАР, 947);

- Утігард (Норвегія, 800);

- Монгефоссен (Норвегія, 774);

- Мтаразі (Зімбабве, 762);

- Йосемітський (США, 739);

- Мардалсфосс (Норвегія, 657);

- Тюссестренган (Норвегія, 646);

- Кукенан (Венесуела, 610 — без утворення каскадів!);

- Сатерленд (Нова Зеландія, 580).

Найдовшою залізничною лінією на планеті є Транссибірська магістраль (Москва — Владивосток), фактична протяжність головного пасажирського ходу якої складає 9288,2 кілометра. Транссиб проходить по території двох частин світу: Європі (0—1777-й кілометри) і Азії (1778— 9289-й кілометри). На Європу припадає 19,1 % всього шляху, на Азію —80,9 %. Уздовж магістралі розташовано 87 міст. 5 з них мають чисельність населення понад 1 мільйон чоловік (Москва, Перм, Катеринбург, Омськ, Новосибірськ). 14 міст є центрами суб’єктів Російської Федерації. На своєму шляху Транссиб перетинає 28 річок, з них 16 великих (Волга, Вятка, Кама, Тобол, Іртиш, Обь, Томь, Чулим, Єнісей, Ока, Селенга, Зея, Буріючи, Амур, Хор, Уссурі). 207 кілометрів дороги прокладено по берегах озера Байкал.

Найкрупніша залізнична станція світу — Центральний вокзал Нью-Йорка. Поїзди прибувають на нього і покидають його кожні дві хвилини. Щодня через вокзал проходять півмільйона чоловік.

За всю історію людства на планеті Земля здобуто близько 100 тисяч тонн золота, і майже половина видобута з копалень Вітватерсранда в ПАР. Іноді тут за рік видобували більше тисячі тонн дорогоцінного металу. А відкрито це унікальне родовище було зовсім випадково.

У 1886 році фермер Уолкер, що жив поблизу міста Йоханнесбурга, звернув увагу на камінь з відблисками латунного кольору. Вирішив про всяк випадок роздрібнити породу і промити пісок в посудині з водою. Як часто буває з новачками-золотошукачами, Уолкер помилився: зерна, що відблискували латунню, виявилися не золотом. Це був мінерал пірит, сульфід заліза, що не має особливої цінності. Але окрім піриту на дні посудини з промитою подрібненою породою змилася тонка яскраво-жовта смужка справжнього золотого піску!

Так було відкрито золото Вітватерсранда, найбільшого в світі скупчення дорогоцінного металу. Згодом виявилось, що тут же разом із золотом концентрується і уран. Таким чином, цінність родовища ще більше зросла.

Найбільший аеропорт світу знаходиться в Саудівській Аравії і має ім’я короля Халеда. Його площа складає 225 квадратних кілометрів. Але за об’ємом перевезень та інтенсивності руху літаків через нього, він не входить навіть в першу сотню аеропортів світу.

Найкрупнішим аеропортом по середньорічній кількості зльотів і посадок літаків є аеропорт Чікаго «О’хейра» (США). Загальна кількість зльотів і посадок літаків в ньому у 2002 році склала 923 555, при цьому було обслужено 66 565 952 пасажирів.

По середньорічній кількості обслужених пасажирів лідером є аеропорт «Хартсфілд» в Атланті (США). Загальна кількість обслужених пасажирів у 2002 році склала 76 876 128 осіб.

Цунамі — це морські хвилі дуже великої довжини, що виникають головним чином в результаті зрушення вгору і вниз протяжних ділянок морського дна при підводних і прибережних землетрусах. Відстань між сусідніми гребенями хвиль при цунамі може складати від 5 до 1500 кілометрів, хвилі розповсюджуються з швидкістю від 50 до 1000 кілометрів на годину. Висота хвиль в області їх виникнення коливається від 10 сантиметрів до 5 метрів, проте у побережжях вона може досягати від 10 до 50 метрів і більш. Одне із самих руйнівних цунамі сталося в 2004 році. Виникнувши в Індійському океані, воно гігантськими хвилями обрушилося на побережжі Індонезії і Шрі-Ланки, забравши більше 300 тисяч людських життів. Відомий випадок відбувся в 1994 році, коли цунамі було викликано обваленням в морі дока в американському порту Скагуей (Аляска). Тоді висота хвилі досягла 11 метрів, загинула одна людина.

Створенням першого глобуса прославився німецький географ і мандрівник Мартін Бехайм (1459—1507).

У 1492 році він виготовив глобус «Земне яблуко» діаметром 54 сантиметри і відобразив найбільш передові географічні уявлення того часу (напередодні відкриття Нового Світу) про поверхню Землі. На глобусі Бехайма немає ніякого масиву суші між Європою і азіатськими островами, але фігурує безліч легендарних островів. Серед них острів Бразіл, що привертав увагу бристольских купців з кінця XV століття, острів Святого Брандана, нібито відкритий цим святим ще в 578 році (цей острів безуспішно шукали до 1721 року), острів Антілії, якого нібито досяг в 734 році архієпископ міста Опорто (за іншою версією, його відкрили в 1414 році).

Глобус Мартіна Бехайма є найбільшою історико-географічною цінністю, експонується в Німецькому національному музеї в Нюрнберзі.

Найглибше місце на Землі — це западина Челленджер у південно-західному краю Маріанського жолоба в Тихому океані. Її глибина складає 11 034 метри. Якщо поставити в цю западину гору Еверест (Джомолунгму), то над найвищим її піком буде ще більше двох кілометрів води!

Услід за западиною Челленджер в першу десятку найглибших місць океанського дна входять:

- западина ВІТЯЗЬ- III (жолоб Тонга, Тихий океан) — максимальна глибина 10 882 метри;

- западина Витязь (Куріло-камчатський жолоб, Тихий океан) — 10 542 метри;

- западина Кейп-Джонсон (Філіппінський жолоб, Тихий океан) — 10 497 метрів;

- жолоб Кермадек (Тихий океан) —10 047 метрів;

- Нампо (жолоб Ідзу-Огасавара, Тихий океан) — 9984 метри;

- Мілуоки (жолоб Пуерто-Ріко, Атлантичний океан) — 9200 метрів;

- Арго (Північний Новогебрідський жолоб, Тихий океан) — 9165 метрів;

- Пленет (Новобрітанський жолоб, Тихий океан) — 9140 метрів;

- западина Метеор (Атлантичний океан) — 8264 метри.

Жодна тварина не здатна бачити в повній темноті, проте котячі очі значно більш пристосовані до умов дуже слабкої освітленості, ніж очі більшості тварин. Річ у тому, що на внутрішній поверхні судинної оболонки котячого ока є блискучий шар (люстерко). Він відображає світло на сітківку і цим підсилює світлове роздратування зорових кліток, підвищуючи їх чутливість при слабкій освітленості.

Собачі очі влаштовані так, що собака може бачити предмет, що переміщається, на відстані 800-900 метрів, а той же предмет, але нерухомий, розрізняє тільки з 600 метрів. Тобто, рух у полі зору собаки миттєво привертає її увагу, саме тому від собаки не можна бігати. У неї включається інстинкт, вона відразу сприймає вас як здобич.

Коли ми роздумуємо про тіло людини, нам звично називати серце, печінку або мозок «органами». У них певні функції, і вони їх виконують. А чи знаєте ви, що і шкіра є органом тіла?

Тоді як інші органи займають порівняно мало місця, шкіра розстилається по всьому тілу якнайтоншою оболонкою площею 20 000 кв. см. Число складних структур, що є на кожному сантиметрі, починаючи з потових залоз і закінчуючи нервами, справді фантастичне.

Шкіра складається з двох шарів тканини. Один з них — товщий і глибший шар, так званий «коріум», а на ньому — тонка тканина — «епідерміс». Вони з’єднуються разом дивовижним чином. Нижній шар має «вирости» у вигляді «сосочків», які проникають у верхній шар, зв’язуючи їх таким чином в єдине ціле.

Оскільки ці «сосочки» розташовуються в складках, на кожній ділянці шкіри створюється свій малюнок. Відбитки наших пальців фактично утворені цими складками.

Верхній шар шкіри, епідерміс, не містить кровоносних судин. Він складається з кліток, які вже померли і «ороговіли». Можна сказати, що людське тіло покрите «панциром». Це дуже корисно, оскільки ороговілий шар шкіри допомагає захистити нас. Він нечутливий, тому оберігає нас від болю. Вода не діє на нього, і він навіть хороший ізолятор. Проте самі нижні шари епідермісу дуже чутливі. Їх робота — створювати нові клітини, які виробляються з материнських і як би виштовхуються ними вгору. З часом вони припиняють отримувати живлення і відмирають, перетворюючись на ороговілий шар.

Щодня мільярди верхніх ороговілих кліток відпадають в ході нашої життєдіяльності. Але, на щастя, щодня виробляється стільки ж нових кліток. Тому наша шкіра завжди залишається молодою.

У шкірі є 30 шарів ороговілих кліток. Як тільки верхній шар шкіри змивається або стирається, під ним готовий новий. Ми ніколи не зможемо використовувати всі ці шари, оскільки знизу завжди піднімається новий. Таким чином, у нас є можливість очищати шкіру від плям і грязі і тримати її в чистоті.

Основне призначення імені — це, звичайно, відмінність його носія від інших людей. З самого початку людської історії дітям для цього давалися імена при народженні або незабаром після народження.

Але коли в стародавні часи батьки давали імена своїм дітям, вони хотіли, щоб ці імена щось позначали. Наприклад, ім’я могло містити якусь зовнішню ознаку дитини або бути ласкавим прізвиськом.

Християнські імена зазвичай ведуть своє походження із стародавніх мов. Наприклад, ім’я Бенджамін (Веніамін) прийшло з єврейської мови, Ендрю (Андрій) — з грецької, ім’я Альфред має англійське походження.

Спочатку всі імена мали якісь значення. Дівчинку, народжену в час голоду, могли назвати Уна (кельтське слово, що означає «голод»). Дівчинка із золотистим волоссям могла отримати ім’я Флавія (по-латині «жовта») або Бланш (по-французьки «біла»). Можна назвати деякі приклади імен, які щось означають: Давид (коханий), Сьюзен (лілія), Дебора (бджілка) і Маргарет (перлина).

У Англії, Україні, США та багатьох інших країнах, батьки можуть дати дитині будь-яке ім’я на свій розсуд. Але у Франції і в Німеччині ім’я повинне бути вибране з офіційного списку.

При перекладі з однієї мови на іншу ім’я часто піддається цікавим змінам. Наприклад, Генрі — це тевтонське ім’я, яке має значення «Голова будинку». Воно перетворюється на Гарі, Гел (англійський), Анрі (французький), Генріх (німецький), Енріко (італійський) і Гендрік (данський).

Прізвища набули поширення приблизно 900 років тому. Вони додавалися до імені, тому що іноді було важко розрізняти людей лише по імені. Прізвища утворювалися різними способами: по імені батька, по назві міста, по роду занять або професії і так далі.

Хто таким цікавиться, то може дізнатися тлумачення кожного імені на сайті ZNAME, або просто у пошуковику ввести – «значення імені», а там вже відкрити підходящий сайт.

Airtwist (ейртвіст) — найскладніший елемент нижнього брейку. Людина, що виконує цей елемент, перебуває в стійці на руках, робить махи ногами й за рахунок махів звивається й підстрибує на руках.

Backspin (бекспін) — обертання на спині із притиснутими до тіла руками й ногами.

Flare (флер) — елемент, запозичений зі спортивної гімнастики (даласал). Це обертання ногами, у стійці руками на підлозі з почерговим "викиданням” однієї з ніг уперед.

Footwork (футворк) — ритмічні кроки ногами по колу навколо свого тіла, виконується в "положенні сидячи”, тримаючи вагу тіла на руках.

Floats (флоте) — обертання тіла паралельно підлозі, при цьому вага тіла тримається тільки на руках, а ноги підлоги не торкаються.

Headspin (хедспін) — обертання на голові.

Handglide (хендглайд) — це обертання на одній руці. Вага тіла балансується на одній руці, яка ліктем упирається в живіт, а вільною рукою можна відштовхуватися. Ноги при цьому розставлені в сторони.

Swipe (свайп) — обертання тіла на 360 градусів навколо горизонтальної осі.

Track (трек) — обертання навколо своєї осі, торкаючись підлоги тільки головою, відштовхуючись тільки руками або іноді ліктями.

Windmill (вайндміл), українською "гелик” (від Helicopter) — обертання на підлозі із широко розставленими ногами.

Worm (ворм), черв’ячок по-нашому — хвиля, створювана всім тілом у положенні лежачи.

Наявність у людей груп крові, які відрізняються за біохімічним складом і білковою структурою, у 1900 році відкрив австрійський вчений Карл Ландштейнер. У 1907 році чеський учений Ян Янські запропонував їхню класифікацію на чотири групи. Першими шукати залежність характеру від групи крові стали японці.

Під час Другої світової війни в Японії з урахуванням групи крові формувалися елітні підрозділи армії і флоту. До лав камікадзе, наприклад, найчастіше потрапляли чоловіки з І групою крові.

Японський учений Масахіко Номі опублікував книгу, в основі якої лежала впевненість ученого в тому, що біохімічний склад крові визначає різні типи людської особистості. Вона називалася "Ви такі, яка ваша група крові” і розійшлася в Японії тиражем у кілька сотень тисяч екземплярів. Відтоді ідея Номі захопила весь світ. Особливу популярність набула дієта "груп крові”. За її допомогою худнув навіть Володимир Жириновський.

Недавно син і послідовник засновника навчання Тосікака Номі випустив книгу про залежність сексуальності людини від групи крові. У країнах Азії вона стала бестселером, і поцікавитися при романтичному знайомстві групою крові вже вважається правилом гарного тону.

ЦІКАВО
За твердженням дослідників, люди з негативним резус-фактором, незалежно від групи крові, більш сексуальні, ніж власники позитивного резус фактора.

Ймовірно, немає такої гри, про яку так багато і протягом стількох сторіч писали, як шахи. Вони називаються «Королівською грою», тобто вважаються королем серед ігор. Шахи також, ймовірно, найстаріша гра з відомих ігор, деякі вчені стверджують, що їм близько 5000 років!

Ми знаємо, що слово «шахи» походить від персидських слів «шах мат», що означає «король мертвий». Але чи перси створили шахи? Безумовно цього не знає ніхто.

Справа, в тому, що походження шахів в різний час приписувалося грекам, римлянам, вавілонянам, єгиптянам, євреям, персам, китайцям, індусам, арабам і багатьом іншим! За однією з версій, шахи зародилися серед буддистів в Індії. По буддійських звичаях війна і вбивство іншої людини, незалежно від мети, злочинні. І ось тому, щоб замінити війну, вони і винайшли шахи! Багато авторитетів зараз вважають, що шахи, можливо, зародилися в Індії, розповсюдилися до Персії, Аравії, а потім до Західної Європи.

Що стосується окремих шахових фігур, вони за довгу історію шахів піддалися багатьом змінам. Король колись міг бути захоплений в полон, що, звичайно, неможливо в тих шахах, в яких ми граємо зараз. Королева в шахах має, можливо, найцікавішу історію. Колись ця фігура називалася «візирем», що означає «перший міністр»! Сьогодні, втрачаючи в грі королеву, ви позбавляєтеся своєї найсильнішої фігури. Але в стародавні часи вона пересувалася тільки на одну клітку по діагоналі і тому була найслабкішою фігурою на дошці! Тільки близько 500 років тому королеві була дана її сьогоднішня сила.

Тура і коні, схоже, не змінювалися роками. До речі, англійська назва тури — «рук» — походить від індійського «рукх» і персидського «доля», що означає «солдат».

Сьогодні в шахи грають у всьому світі, і мільйони людей з цікавістю стежать за міжнародними турнірами, які проводяться регулярно.

Чи бувало так, що ви жартуєте, а люди, що оточують вас, не сміються? А не чи знаєте ви людей, які ніколи не посміхаються, або навпаки, постійно сміються? Річ у тому, що ми сміємося не із-за якогось механічного процесу в нашому тілі, а виражаючи наші відчуття. Вони можуть бути пов’язані з явним задоволенням або з тим, що у нас легко на душі.

Правда, існує одна «механічна» причина сміху — це лоскіт. Але ж це тільки дія рефлексу — у відповідь реакції організму на роздратування. Це зовсім не пов’язано з іншими видами сміху.

Коли ми сміємося, то тим самим спонтанно виражаємо наші відчуття, викликані спогадом, уявою, думками або виглядом чогось. Так що ж викликає в нас таку реакцію?

На це питання дають відповідь психологи — люди, що вивчають людську поведінку. І хоча вони розробили безліч теорій, жодна повністю не пояснює цього явища.

Одна з них визначає сміх соціальним актом. Якщо ви наодинці побачите по телевізору що-небудь смішне, то навряд чи голосно сміятиметеся. Але в компанії друзів це може викликати у вас бурхливу реакцію. Або візьмемо інший приклад. Декілька чоловік сидять разом, розповідаючи один одному різні історії. Вони весело сміються. Ви сидите поряд і чуєте, про що вони говорять, але не належите до їх веселої групи. Швидше за все, ви навіть не посміхнетеся.

Ми всі знаємо у загальних рисах те, що викликає сміх. Чиясь незграбність (наприклад, якщо у людини падає все з рук або він сковзається, падає) може розвеселити нас. Це можна пояснити тим, що ми відчуваємо у цей момент свою перевагу, яка і приносить нам задоволення. Ось сміх і виражає наші відчуття. Залежно від причини сміх може розрізнятися. Гумор викликає один тип, комічність — інший, безглуздість — третій. Сміх може виражати і презирство. Таким чином, сміх — це вираз наших відчуттів, реакція на деякі явища, що оточують нас.

Отримання кольорових фотографій — фізичний процес. Але сприйняття кольору людиною пов’язане з його психікою.

Очі отримують деяку зорову інформацію (але не «бачать» у прямому розумінні слова), вона передається в мозок, який її обробляє, і лише після цього ми здатні розрізняти предмети.

Хоча ми «бачимо» нашим мозком і ним же розрізняємо кольори, очі виконують дуже важливу і незамінну функцію. Вони сприймають сім відтінків: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Одні рецептори сітківки подразнюються темним світлом, інші — тільки яскравим, з ними і пов’язаний кольоровий зір.

Як же око розрізняє кольори? От як пояснює це теорія кольорового зору Янга-Гельмгольца. Око містить три види нервових клітин, що реагують відповідно на червоний, зелений, блакитно-фіолетовий колір.

Таким чином, якщо всі три види нервових клітин отримують однакове подразнення, ми бачимо білий. Якщо в око потрапляє в основному зелене світло, клітки, що відповідають за зелену частину спектру, збуджуються більше, ніж інші, і ми бачимо зелений. Коли предмет жовтий, стимулюються «зелені» і «червоні» клітки.

Що стосується електрики, то цікаво, що вона вивчається протягом багатьох тисяч років, а ми до цих пір не знаємо точно, що це таке! Сьогодні вважають, що вона складається з крихітних заряджених частинок. Електрика, згідно цієї теорії, рухомий потік електронів або інших заряджених частинок.

Слово «електрика» походить від грецького слова «електрон». А чи знаєте ви, що означає це слово? Воно означає «янтар».Так, ще в 600 році до н.е. греки знали, що якщо потерти янтар, то він здатний притягати до себе маленькі шматочки паперу.

Великого прогресу у вивченні електрики не було досягнуто до 1672 року. В цьому році людина на ім’я Отто фон Герріке, потримавши руку у кульки, що обертається, з сірки, отримав могутніший заряд електрики. У 1729 році Стефан Грей виявив, що деякі речовини, зокрема метали, можуть проводити струм. Такі речовини почали називатися «провідниками». Він виявив, що інші речовини, такі, як стікло, сірка, янтар і віск, не проводять струм. Вони були названі «ізоляторами».

Наступний важливий крок був зроблений в 1733 році, коли француз на ім’я дю Фей відкрив позитивні і негативні електричні заряди, хоча він думав, що це були два різних види електрики. Бенджамін Франклін був першим, хто спробував пояснити, що таке електрика. На його думку, всі речовини в природі містять «електричну рідину». Тертя між деякими речовинами забирає частину цієї рідини з однієї речовини, додаючи її до іншої. Сьогодні ми б сказали, що ця рідина складається з негативно заряджених електронів.

Мабуть, наука про електрику почала бурхливо розвиватися з тієї миті, як в 1800 році Алессандро Вольт винайшов батарею. Цей винахід дав людям перше постійне і надійне джерело енергії і спричинив всі важливі сучасні відкриття в цій області.

Людське бажання навчитися здобувати вогонь, щоб обігрівати себе і готувати їжу, примушувало винаходити різні види «сірників».

Сучасні сірники були винайдені з відкриттям фосфору — речовини, яка запалала при дуже низькій температурі. У 1681 році англієць на ім’я Роберт Бойл занурив лучину, яка була покрита сіркою, в розчин сірі і фосфору. Так з’явилися сірники. Але вони запалювалися так легко, що цей винахід був не практичний.

Перші практичні сірники були зроблені в Англії аптекарем на ім’я Джон Уокер. Для того, щоб запалити їх, треба було чиркнути ними між складок паперу, на який було нанесено товчене скло. До 1833 року фосфорні сірники, які можна було запалити тертям, з’явилися в Австрії і Германії. Але була одна проблема. Білий або жовтий фосфор був такий небезпечний для працівників, які виготовляли сірники, що його довелося заборонити міжнародним договором 1906 року.

Врешті-решт неотруйний червоний фосфор почав застосовуватися у виробництві, і це привело до винаходу безпечних сірників. Перші безпечні сірники, які запалювалися тільки об спеціально оброблену поверхню, були зроблені в Швеції в 1844 році. Замість того, щоб наносити всі необхідні хімічні компоненти на сірникову головку, червоний фосфор наносили на поверхню коробки, об яку запалюють сірники. Такі сірники були безпечні до тих пір, поки вони не стикалися з «чиркаючою» поверхнею.

Під час другої світової війни деякі війська були направлені в тропіки на побережжі Тихого океану, де дуже часті дощі робили прості сірники неефективними. Людина на ім’я Раймонд Каді винайшов покриття для сірників, яке зберігало їх в робочому стані навіть через 8 годин перебування під водою!

Людей з найбілішою шкірою можна побачити в північній Європі, їх відносять до нордичного типу.

Люди з найчорнішою шкірою живуть в західній Африці. Шкіра у жителів Південно-східної Азії — жовтуватого кольору. Проте більшість людей не біла, чорна або жовта, а представляють сотні відтінків світлого, смуглявого або коричневого.

У чому причина всіх цих відмінностей в кольорі шкіри людей? Пояснення — в хімічних процесах, які протікають в тілі і шкірі. У тканинах шкіри є колірні компоненти, звані «хромогенами», які самі по собі безбарвні. Коли певні ферменти впливають на них, з’являється відповідний колір шкіри.

Уявіть собі, що у людини немає хромогенів або його ферменти неправильно працюють. Така людина називається «альбіносом». Це трапляється з людьми всюди в світі. Є альбіноси і в Африці, і вони «біліші» за будь-яку білу людину!

Людська шкіра сама по собі, без якої-небудь речовини, молочно-біла. Але до цього додається відтінок жовтого, із-за наявності жовтого пігменту в шкірі. Інший колірний компонент шкіри чорний, пов’язаний з наявністю крихітних гранул меланіну. Ця речовина за кольором коричнева, але у великій кількості вона здається чорною. Інший відтінок вноситься до шкіри червоним кольором крові, циркулюючої по її крихітних судинах. Колір шкіри кожної людини залежить від співвідношення, в якому ці чотири кольори, — білий, жовтий, чорний і червоний — поєднуються. Всі кольори шкіри людської раси можуть бути отримані різними комбінаціями цих колірних компонентів, які є у всіх нас.

Сонячне світло володіє здатністю утворювати в шкірі меланін, чорний пігмент. Тому у людей, що живуть в тропіках, більше цього пігменту і темніша шкіра. Якщо ви проводите декілька днів на сонці, ультрафіолетові промені сонця також утворюють у вашій шкірі більше меланіну, і в результаті з’являється сонячний загар.

В світі грошей і монет існує безліч захоплюючих історій про те, як гроші отримали свої імена. Ось декілька таких історій.

Як виникло само слово «монета»? За часів Стародавнього Риму богиня Юнона часто попереджала римлян про всілякі небезпеки. Вдячні римляни помістили монетний двір в храмі Юнони і тим самим зробили її хранителькою фінансів. Римляни називали богиню Юнона Монета, оскільки латинське слова «монео» означало «попереджати». Пройшло багато років, але сучасне слово «монета» має той же корінь.

А англійське слово «койн», що означає металеві гроші, походить від латинського «кунеус», що означає «клин». Штамп, за допомогою якого виготовляли дрібні монети, був схожий на клин.

Слово «долар» відноситься до тих часів, коли в Богемії розташовувалися срібні копальні.
Монетний двір знаходився в містечку, під назвою Йоахимсталер. З часом люди почали називати свої гроші талерами, а потім талер перетворився на долар.

Слово «дайм», яке означає десять центів, походить від латинського «децимус», що означає «десятий».

Назва американського цента запозичена з французької мови: там воно означало «сто». Адже сто центів складають долар. Французи ж запозичували його з латинського, де воно читалося «сентум».

Англійський фунт походить від латинського слова «пондо» і означає фунт, або міру ваги. Іспанське песо і італійська ліра також були мірою ваги в давнину.

А назва французьких франків походить від двох латинських слів: «Франкорум Рекс», що означає «король франків». Два цих слова були вибиті на перших французьких монетах. А в Перу є монета, яка називається сіль, — по-іспанськи це слово означає «сонце»: стародавні інки і перуанці молилися богові-Сонцю.

Назви «крона» і «соверен» означають, що для того, щоб відлити ці монети, треба було отримати спеціальний дозвіл коронованої персони.

Грошова одиниця Панами «бальбоа» названа так на честь великого дослідника, а «боливар» у Венесуелі — на честь національного героя.

Баскетбол часто називають «інтернаціональною грою», оскільки в нього грають в кожній цивілізованій країні. Проте баскетбол, на відміну від деяких інших ігор, не розвивався поступово впродовж століть. Він був винайдений однією людиною, Джеймсом Нейсмітом, канадцем за походженням, в 1891 році.

Нейсміту хотілося зацікавити якою-небудь новою грою студентів спортивної школи в штаті Массачусетс. Він з’єднав індіанську гру лакросс, схожу на хокей, з британським футболом, щоб вийшла гра, в яку можна було грати в приміщенні.

У грі, яку придумав Нейсміт, не можна було користуватися палицею, як в лакроссе, або бити по м’ячу ногою, як у футболі. М’яч тут передається від гравця до гравця або ведеться одним гравцем і кидається в корзину тільки руками.

Слово «корзина» на англійській мові означає «basket», тому Нейсміт назвав гру «баскетболом». У баскетболі, як і в багатьох інших іграх, місце гравця визначається його специфічними здібностями. Ті, кому добре вдається здобувати очки влучними кидками, зазвичай використовуються в нападі, де вони ведуть атаку на кільце суперника.

Центральний гравець, як правило, дуже високого зросту. Він повинен уміти передати м’яч товаришеві по команді під час початкового підкидання м’яча. Його зріст також повинен давати команді «Контроль щита», що означає тримати м’яч в полі зору, коли він відскакує від кільця або щита після неточного кидка. Захисники повинні всіляко заважати форвардам суперника вигравати м’яч, тому вони повинні бути рухомими, хитрими і встигати в той же час брати участь в атаках своєї команди.

Коли ми потребуємо їжі, наш організм починає вимагати її. Але як ми дізнаємося, що відчуваємо голод? Як наш мозок отримує це повідомлення і примушує нас відчути себе голодними? Голод не має нічого спільного з порожнім шлунком, як думає багато хто. Адже новонароджений декілька днів не відчуває голоду. Хворі часто, не дивлячись на відсутність їжі в шлунках, не хочуть їсти.

Голод починається при браку в крові певних живильних речовин. Коли кровоносні судини потребують їх, в ту частину мозку, яка називається «Центром голоду», поступає повідомлення. Цей центр голоду є як би регулятором роботи шлунку і кишечника. Якщо в крові достатньо їжі, центр голоду уповільнює роботу шлунку і кишечника. Коли їжі в крові не вистачає, центр голоду активізує їх роботу. От чому голодна людина часто чує «бурчання» свого шлунку.

Як довго ми можемо обійтися без їжі? Це залежить від індивідуума.

На світовий рекорд тривалості голодування претендувала якась жінка в Південній Африці, яка, за її власним твердженням, прожила на одній воді цілих 102 дні!

Сучасним олівцям не більше 200 років. Приблизно 500 років тому в шахтах міста Камберленд в Англії був виявлений графіт. Вважається, що тоді ж почали виготовляти графітові олівці.

У німецькому місті Нюрнберг знаменита сім’я Фабер з 1760 року почала виготовлення олівців, використовуючи графітовий порошок, але вийшло це у них не зовсім успішно.

Пізніше в 1795 році, такий собі дядько Конт винайшов олівці, які він виготовляв з суміші графіту і деяких сортів глини, а потім обпалював в печі. Ця технологія використовується і сьогодні.

«Прості» олівці виготовяють з графіту, який залишає на папері темний слід.

При виробництві олівців сухий порошок графіту змішують з глиною і водою. Чим більше глини, тим твердіший олівець, більше графіту — м’ягший грифель. Потім цю суміш тістоподібної пасти пропускають через формувальний прес, отримуючи тонкі і липкі заготовки. Їх розпрямляють, розрізають за розміром, сушать і направляють в спеціальні печі для випалення. Дерев’яні заготовки з кедра або сосни розрізають навпіл по довжині і вирізують канавку для грифеля. Обидві половинки з грифелем потім склеюють. Дощечки розрізають на олівці, зовнішня їх сторона полірується.

Сьогодні виробляється більше 300 видів олівців для різних видів діяльності. Можна придбати прості олівці різної твердості. Існують олівці для нанесення написів на склі, тканині, целофані, пластмасі і кіноплівці. А також є у виробництві такі, що використовуються в будівництві і залишають слід на поверхні, що знаходиться на відкритому повітрі протягом декількох років.

Багато людей схиляються до думки, що бокс повинен бути оголошений поза законом. У історії боксу це траплялося багато раз. Слова його супротивників такі: це дуже жорстокий, навіть варварський вид спорту.

Цікаво, як би вони реагували, побачивши перші боксерські поєдинки, які відбувалися в Стародавній Греції на Олімпіадах і інших змаганнях! Деякі з тодішніх правил боксу були дуже схожі на сучасні. Але була одна велика відмінність: замість рукавичок бійці надягали так званий «цестус». Це була накладка з шкіри, оброблена свинцевими або бронзовими пластинками. Удар цестусом, як ви здогадуєтеся, міг бути просто нищівним!

Після падіння Римської імперії бокс зник і не з’являвся, поки не був відроджений в Англії на початку XVIII століття. Незабаром він став дуже модним спортом, і так продовжувалося впродовж більш ніж 100 років.

Бої проводилися голими кулаками. Багато з них тривали декілька годин. Дозволялися боротьба і кидки. Раунд закінчувався тільки тоді, коли одному з бійців вдавалося збити супротивника з ніг, а час відпочинку між раундами міг коливатися. Ця жорстка сутичка продовжувалася до тих пір, поки один з бійців на початку чергового раунду вже не в змозі був вийти в центр рингу.

Природно, що бокс в такій жорстокій формі остаточно відновив проти себе громадську думку. Для порятунку цього виду спорту треба було щось міняти. З цією метою почали застосовувати рукавички, набиті чим-небудь м’яким, наприклад ватою. Потім помалу старі правила замінили новими. І, нарешті, в 1867 році був зроблений важливий крок: маркіз Куїнсберрі запропонував зведення правил, які пішли на користь боксу і повернули йому минулу популярність. Зокрема, тривалість кожного раунду обмежувалася трьома хвилинами. Перерва між раундами повинна була тривати одну хвилину. Ці правила були прийняті у всьому світі і практично діють по сьогоднішній день.

До XX століття боксом займалися, можна сказати, в двох країнах: Англії і Сполучених Штатах. Але з тих пір бокс встиг широко розповсюдитися по всьому світу, і сьогодні це — один з найпопулярніших на Землі видів спорту.

А тепер і наша Україна має відомих представників цього виду спорту.

Всі ми знаємо, що собака одомашнений раніше, ніж будь-яка інша тварина, і людина встигла за цей час вивести більше 200 порід собак, щоб вони служили їй для різних цілей.
Чи знали ви про те, що стародавні римляни ділили собак всього на три групи: розумні, бойові, швидконогі? Сьогодні Міжнародний клуб собаківників розрізняє шість головних класів: спортивні собаки, що полюють по запаху в повітрі; мисливські собаки, що уловлюють запах на землі; тер’єри, які полюють, зариваючись в землю; робочі собаки; маленькі кімнатні собачки і неспортивні собаки, що мають багато застосувань.

Окремі породи собак зазвичай отримували свої назви із-за якоїсь характерної особливості.

Наприклад, назва «шукач» (англ. bloodhound) говорить сама за себе: у цих собак інстинкт висліджувати по запаху кров (blood).

Раніше Бульдог використовувався для роботи з биками (bull), так що і назва є зрозумілою.

Назва пойнтера (pointer - покажчик) також достатньо очевидна: він показує (point) дичину своїм носом.

Сетер (setter) робить це по-іншому. Він робить стійку (set) над місцем, де ховається дичина.

Тер’єр, який, як згадувалося вище, полює, закопуючись в землю, отримав свою назву від латинського «terra» — земля.

Гончак на зайців (harrier) названий по імені своєї здобичі (hare). Коротконогий гончак (beagle) отримав своє ім’я від гельського «beag» — маленький.

Ім’я сенбернара пішло від назви монастиря Св. Бернара (St. Bernard) в Альпах, де він був виведений.

Назва «мастіфф» йде від італійського «mastino», що означає «сторожовий пес».

Спанієль, як видно з назви, іспанський собака (Spain — Іспанія).

А слово «пудель» походить від німецького «pudel» — калюжа, оскільки цей собака не боїться води.

Відношення безіменного і вказівного пальців можуть багато розповісти про людину. Вивчивши чиїсь руки, можна дізнатись, яку кількість гормону - тестостерону людина отримала знаходячись ще в утробі матері.

Існує дискусія, що отримання тестостерону в утробі матері впливає на структуру мозку під час розвитку плоду і від цієї структури мозку в майбутньому залежить ваш розвиток і можливості.

Тестостерон забавна штука. Якщо плід в утробі матері отримує велику кількість цього гормону, то в нього не тільки розвивається так зване «чоловіче мислення», але і безіменний палець виростає більший ніж вказівний. Оскільки жінки зазвичай отримують менше цього гормону, коли знаходяться ще в утробі, то в них вказівний і безіменний пальці майже рівні за довжиною. І мозок менше зацікавлений в машинах та в футболі. У чоловіків вказівний і безіменний пальці трохи відрізняються по довжині. Чим більше тестостерону отримано в утробі, тим більша різниця.

Після проведення різних дослідів, були зроблені неочікувані відкриття. Наприклад, те, що в науковців, які займаються точними науками (фізика, хімія), співвідношення довжини пальців таке ж, яке характерне для жінок. Тобто, по довжині їх пальці приблизно одинакові.

Дами не хвилюйтеся, навіть якщо ви замітите, що ваш безіменний палець довший за вказівний, то це не означає, що ви мужчина. Це все лише твердить про те, що ви проявляєте більшу зацікавленість до тих речей, якими захоплюються чоловіки.

Зараз ви напевно дивитися на свої вказівні пальці і думаєте, на скільки ви мужні. Але дивіться уважно, в середньому різниця в довжині безіменного і вказівного пальців становить близько 2%.

Останнім часом все частіше нам, студентам, доводиться стикатися з таким завданням як виписування термінів та понять. Зараз цю практику застосовують все більше викладачів. Хтось йде до бібліотеки, а хтось шукає визначення в Інтернеті. Так, наприклад, завжди робив і зараз роблю я. Колись на це я витрачав багато часу, окремо шукаючи кожне визначення, так як в одному місці їх зібрано не було, а деякі з них взагалі знайти не міг. Проте зовсім недавно я наткнувся на один чудовий сайт. Називається він "Термін.com.ua”. Назва говорить сама за себе. Це словник термінів та понять з різноманітних дисциплін. Це перший такого роду ресурс, принаймні щось подібне я ще не зустрічав. На сайті зібрана колекція термінів та понять, поділена за тематичним принципом на різні категорії, зокрема такі як маркетинг, менеджмент, мікроекономіка (саме ці предмети мене й цікавили). Додає зручності алфавітний показчик на головній сторінці (на всіх інших сторінках тільки посилання на категорії). Сайт містить досить велику кількість термінів, я знайшов майже все, що шукав. Терміни чітко та зрозуміло витлумачені. Також пояснюється етимологія деяких слів. Радує оформлення.

Видно, що сайт ще зовсім молодий, категорій ще не так багато, але наповнення існуючих мене повністю задовільнило.

Отже, користуйтеся та бережіть свій час!

Електронні носії витісняють звичайні і дісталися вони вже до найбільш сталого і традиційного - до книг.

Початок XXI століття приніс у наше життя справжню електронну книгу.

Велика радянська енциклопедія складається із 30 томів. Кожен важить приблизно кілограм. Ви ніколи не побачити в метро людину захоплену читанням цього фоліанта. Інша справа популярні детективи чи світова класика в форматі папір-бука. Але й вони займають на полицях багато місця. Радійте, на зміну паперовим книгам приходять електронні.

В середньому електронна книга може читати карту пам’яті до 32-х Гб. А звичайна сторінка тексту приблизно 2 Кб, тобто ми получаємо десятки тисяч книг. Цифрова книга - це не лише файли з текстом, а й низка пристроїв для читання таких файлів. Їх застосовували для читання спеціалізованої літератури, технічних інструкцій тощо. Коли з’явилися мобільні пристрої з великими моніторами: смартфони, КПК, ноутбуки утворився і попит на популярну літературу. Електронна книга почала вдосконалюватися.

Зараз електронна книга оснащена стікляним екраном, але виробники обіцяють, що через 2-3 роки буде пластиковий з більш кращими характеристиками, але навіть зараз вона прекрасно заміняє звичайну книжку.

Різниця між монітором ноутбука і електроною книгою, як між сонцем і місяцем. Перший сам є джерелом світла і на нього важко дивитися тривалий час. Дисплей електронної книжки відбиває світло і чим краще зовнішнє освітлення, тим яскравіше зображення. Такі дисплеї мають назву - електронний папір, завдяки високій контрасності зображення. А для електронного паперу застосовують і електронне чорнило. Такий монітор складається із прозорих мікроскопічних капсул.

Складний процес гортання електронних сторінок займає менше секунди. У такій книзі як і на комп’ютері можна шукати текст за окремими словами і користуватися прямими посиланнями всередені тексту. А от дописувати власні примітки не вийде. Для найбільших ледарів елктронні книги обладнують програмами начитки текстів, а також програвачами MP3-файлів. Проте, для додавання чи вилучення файлів вам доведеться працювати з комп’ютером. Через звичайний USB-порт на книжку можна залити 512 Мб тексту. А потім встановити карту пам’яті будь-якого обсягу.

Як і на комп’ютері, на цьому пристрої можна змінювати розмір шрифту, а також шукати потрібний текст. Кожного разу коли файл закривається книжка сама робить закладку на останній прочитаній сторінці і наступного разу, знайде те місце, де ви зупинились.

При повному заряджені акумулятора електронної книги можна прочитати близько 3000 сторінок, а це приблизно повне зібрання Дарії Донцової, весь «Кобзар», і кілька томів Стівена Кінга. Цілком вистачить для читання у вихідний. До того ж батарея працює лише під час генерування сторінки. Після того як текст з’явився, бук-ридер не витрачає енергії аж до наступного перегортання.

У подальшому виробники обіцяють сенсорний екран і доступ до інтернету. Аби електронну книжку читали і у ночі, виробники додають до комплекту спеціальні ліхтарики. Але їм недоснаги виправити основний недолік – найкраща електронна читалка ніколи не запахне книжковою фарбою.

Вчені приблизно вирахували і оприлюднили такі цікаві факти про людину та її тіло:

- відразу після народження тіло немовляти на 75% складається із води;

- за перші два роки свого життя немовля проповзає приблизно 150 км.;

- швидкість повзучого немовляти досягає 2 км/год.;

- на протязі 10-ти років людина пізнає нове слово кожні дві години;

- до 10-ти років серце здійснить 368 млн., ударів;

- очі здатні розпізнати більше мільйона відтінків;

- більше половини спожитих калорій йдуть на живлення мозку;

- наш мозок здійснює мільйони операцій навіть коли ми відпочиваємо;

- зорова інформації зберігається у задній частині голови, тобто всі предмети і явища ми бачимо мозком, а очі це лише зорове вікно;

- нігті на пальцях рук зростають в 4 рази швидше, ніж на пальцях ніг.

- за життя виростає 28 метрів нігтів на руках;

- людині стає відомо близько 2000 чоловік, 150 з них вона може назвати своїми друзями;

- за життя людина втрачає 19 кг., відмерлої шкіри;

- по стравоходу їжа рухається із швидкістю 4 см./хв.;

- за життя ми проливаємо 65 літрів або близько 1 850000 тис., крапель сліз;

- сльози витікають по шістьох крихітних трубках товщиною в людський волос.

- чверть кісток людського тіла зосереджена в ногах.

Бадмінтон – це спортивна гра, яка походить із Стародавнього Сходу та Древньої Греції. Також цю гру називають меншим братом тенісу.

Батьком сучасного бадмінтону вважають англійського герцога Бофорта. А сама назва має таку історію: повернувшись із відрядження з Індії, герцог привіз своїй дружині подарунки, а саме ракетки і м’яч (волан) з пір’ями. І назвали нову гру бадмінтон, на честь хатинки з п’ятдесятьма кімнатами Бадмінтон в Глостерширі, де мешкав герцог. Цікаво, що з того часу кілька десятків років бадмінтон вважали винятково аристократичним спортом.

А чи знали ви, що уже майже 100 років бадмінтон донорами стають винятково однорічні гусаки? Саме так, професійні волани для сучасного бадмінтону виготовляють із пір’я молодого гусака. Але існують і синтетичні воланчики.

Бадмінтон входить у трійку найважчих за фізичними навантаженнями гральних видів спорту. Це все тому, що гравець постійно робить ривки, стрибки та прискорення. При цьому, пульс спортсмена досягає рівня 190-200 ударів.

До речі, швидкість справжнього волана дорівнює швидкості автомобіля F-1. Погодьтеся, 300 км/год., штука серйозна, така собі малобюджетна версія тачки якого-небудь Шумахера.

А зараз у сучасному світі цей вид спорту стрімко розвивається і має багато своїх прихильників, як серед молоді, так і серед старших людей.

Уже давно у нашій мові з’явилося нове слово - «гуглити», «погуглити», «нагуглити». І це слово поступово замінює поняття «дізнатися» або «прочитати». Це все через найвідоміший у світі інтернет сайт пошуку - Google. Адже інтернет останнім часом стає чи не єдиним джерелом інформації для людини. Чому? Спробуємо це з’ясувати.

Найбільші бібліотеки світу вираховують свої фонди гектарами площі і мільйонами томів. У віртуальному сховищі інформації – Інтернет, зовсім не має матеріального втілення, зате знайдеться все.

Зараз ми переконаємося хто має рацію. У нашому експерименті беруть участь інтернет пошуковик Google і найбільша бібліотека України.

Національна бібліотека України імені Вернадського – один з 10 найбільших бібліотечних центрів в світі. Фонд бібліотеки на сьогоднішній день дорівнює майже 15 млн. це книги, журнали, періодичні збірники і таке інше. Інформація у Вернадці займає 27 поверхів книгосховища і 10 читальних залів. Тут і криється перша перевага бібліотеки – усі книжки, журнали, брошури впорядковані і мають власний номер, а бібліотекарі точно знають де стоїть той чи інший том. (1:0 на користь бібліотеки). Але новинки бібліотеки одержують не від усіх видавництв, особливо велика проблема з приватними видавництвами. Інтернет тут зрівнює рахунок. Інформація про най-най-найновіші книжки в мережі з’являються одразу, але повних текстів не має. Хіба що автор опублікує його сам. Але всесвітнє павутиння має 100% перевагу у галузі новин. Ось де можна знайти усі сьогоднішні газети і журнали українською, російською, англійською та іншими мовами. Тому в першому раунді 1:1.

Другий тур змагання - права доступу до ресурсу. Що треба пересічному читачеві аби отримати позаминулорічний журнал і томи будь-якої книги? Спочатку реєстрація. Треба заповнити бланк, заплатити 14 грн., і тоді отримаєте читацький квиток. Далі вам відкривається шлях до каталогів і читальних залів. Але забрати книгу з собою зась. Це лише для наукових співробітників, кандидатів та докторів наук. Літературу можна читати тільки у залі, але і це дозволяється не всім. Для пошуку і читання в інтернеті потрібен лише один документ – комп’ютер. Щоправда, за деякі матеріали доведеться заплатити, а інші виявляться запакованими в битий архів. Та все одно тут простіше. Знайшов, роздрукував і маєш. (2:1 на користь мережі).

Третій раунд - час витрачений на пошук. Що пропонує нам книгосховище? Ви замовляєте книгу, книгар шукає її, а потім ви вже одержуєте цю книгу. Чекання на книжку в національній бібліотеці мінімізоване до 1 год. Якщо ви шукаєте стародруки минулого століття, то інформація у вас в руках з’явиться через 3-4 години. А скільки часу знадобиться щоб знайти це саме у пошуковику? Зараз перевіримо. Ось наприклад, на запит «стандарт краси» Google витрачає 0,2 секунди і пропонує 50 тис., джерел українською мовою. Звісно відсіювання зайвого займе понад годину, а то навіть і більше трьох. Але чим конкретніший запит, тим точніший результат і додаткові джерела з посиланням на додачу. (3:1 на користь Інтернету).

Але, щоб не програти бібліотека Вернадського теж вийшла в Інтернет і має 3,5 мільйони публікацій в електронному вигляді. Частину їх можна знайти через той же Google, решту зайшовши на сайт комп’ютерної мережі бібліотеки.

Тому можна сказати, що перемога інтернету умовна.

- Королева Мадагаскару Ранавалона страчувала своїх підданих у випадку, якщо вони з’являлися їй увісні без попередження.

- У Людовика XIV було 413 ліжок.

- Ріст Петра I складав 213 см.

- Принци Уїльям і Чарльз ніколи не літають в одному літаку, щоб у разі катастрофи Великобританія не позбулася відразу двох спадкоємців.

- Клеопатра займалася алхімією і уміла виготовляти отрути, а перевіряла їх ефективність на рабах.

- Чингисхан помер під час сексу.

- Римський імператор Юлій Цезар носив на голові лавровий вінок, щоб приховати свою прогресуючу плішивість.

- Римський імператор Нерон був одружений на чоловіку, своєму рабові Ськорусе.

- У короля Іспанії Альфонсо був відсутній музичний слух, тому йому служила спеціальна людина — гімновик. Він повідомляв короля, коли заграє гімн, оскільки сам він відрізнити його від іншої музики не міг.

- Англійський король Генріх VIII страчував дві з шести своїх дружин.

- Англійська королева Єлизавета страждала шкірною хворобою (вовчаком), і тому завжди носила з собою шматок свіжого сирого м’яса, який вона прикладала до виразки на нозі.

Світ розвивається дуже і дуже стрімко. Ще 10 років тому, звичайна мобілка вважалася статусним аксесуаром. І на людину, яка відповідала на дзвінок у трамваї, дивилися, як на іноземця. Важко повірити, що ще 10 років до того, мобільних телефонів просто не існувало. Сьогодні до цього пристрою не лише звикли, але починають вимагати від нього майже неможливого.

Вони змінили наше життя. Та, що там життя, вони змінили весь світ. Телефонні дзвінки лунають скрізь щосекунди, навіть у важкодоступних місцях.

І важко повірити, що перший у світі дзвінок сотового телефону пролунав лише у 1973 році. Його здійснив голова підрозділу мобільного зв’язку Мартін Купер. Проте, до появи комерційно-сотової телефонії залишалося ще аж 10 років.

Сама ідея бездротового зв’язку виникла у 1946 році. Тоді був створений перший у світі радіотелефонний сервіс. Радіостанції встановлювалися прямо в машині і за їх допомогою передавали сигнали на АТС. Проте перед тим як поговорити по телефону потрібно було провернути цілу операцію - зателефонувати на станцію і назвати номер телефону встановлений в автомобілі. Крім того, щоб розмовляти потрібно було постійно натискати і відпускати кнопку на телефоні протягом всієї розмови.

Це сталося 6 березня. У 1983 році на світ з’явився перший портативний сотовий телефон. Мобільна компанія створювала новинку протягом 15-ти років, на яку витратила понад 100 млн.$.

Ця дивослухавка важила майже кілограм і була розміром в цеглу. Акумулятора вистачало лише на годину розмови, а коштував такий зручний тренажер майже 4 тис. $. Проте американців настільки надихала ідея бути завжди на зв’язку, що за мобільним витвором ставали в черги. Хоча із самого початку він був здоровенним і часто втрачав зв’язок.

А нині мобілки – це технологічно озброєні витвори мистецтва з відеокамерами, GPS-навігаторами, інтернетом. Вони замінили нам міські телефони, записники, годинники, плеєри і навіть комп’ютери. І все це, лише мобільні телефони.

Їм часто пропонують купити окуляри проте із зором у цих хлопців точно все нормально. Вони по-особливому ставляться до звичайного слова "мило”, яке часто чують від одних або інших уболівальників.

Футбольний арбітр – це людина, яка контролює перебіг матчу.

На перших футбольних матчах арбітр взагалі не бігав на полі. Він мав почесне місце на трибуні, а також завжди під рукою був коньяк та сигарета. Тобто суддя являвся авторитетною людиною і висловлював свою думку про той чи інший ігровий епізод.

Як ми знаємо футбольна гра починається із свистка, але право свистіти біля вух Богушів та Мілевських ще треба здобути.

Пофесійний футбольний арбітр повинен бути добре підготовленим, як фізично так і психологічно. За футбольними стандартами він має пробігати шість відрізків по 40 метрів (один відрізок за 6,0-6,2 секунди), двадцять відрізків по 150 метрів, біг на витривалість – український арбітр 7-9 км., міжнародний 8-12 км..

Не помилятися у такій динамічній грі як футбол, просто неможливо. У міжнародній практиці, коли арбітр не назначив пенальті (якщо воно звісно було), то йому просто знижують оцінку за матч, а в українській методиці відразу оцінка - 2. А це означає, що він як мінімум пропускає місяць, дві двійки – друга ліга.

Також існують рекомендації ФІФА щодо кольору форми футбольного судді. Взагалі є чотири кольори: червоний, голубий, жовтий і сірий. У нас на Україні використовують всі кольори крім червоного. Навіщо відмовлятися від червоного кольору вітчизняні арбітри не розповідають.

А ще вони гарно підкидають монетки. Які саме монетки використовують наші арбітри – 5,10,50 копійок? І ось розчарування – український дріб’язок взагалі не використовують для футболу. ФІФА присилає спеціальні житони. Раніше це були ворота і м’яч, а сьогодні гравець, що відгадує жеребкування просто вибирає на які ворота буде атакувати.

Бажаємо вам позитивних емоцій від футболу.

Близько 10 років тому, коли тільки почали з’являтися перші блоги (інтернет-щоденники), бувалі інтернетчики віднеслися до цього явища більш ніж поблажливо: ну кого може серйозно зацікавити написання чиїхсь маленьких радощів і печалей, а то і зовсім спонтанних потоків свідомості? Але скептики помилилися: пройшло зовсім трохи часу, і світ охопила справжня блогоманія. Перші блоги були, по суті, звичайними електронними щоденниками. А потім відбулася епохальна для всіх подія: у квітні 1999 року 19-річний американський програміст Бред Фіцпатрік зареєстрував домен livejournal.com (живий журнал, ЖЖ). Цей проект принципово відрізнявся від всього, що було раніше. Тепер «читачі» і «письменники» змогли об’єднуватися в співтовариства по інтересах, коментувати вподобані повідомлення, писати тільки для певного круга читачів. І все це досконало безкоштовно!

Сьогодні створена маса проектів, аналогічних livejournal, а за останні три роки кількість інтернет-щоденників збільшилася в 60 (!) разів. Ще до середини 2007 року їх число склало більше 35 мільйонів — і у кожного блоггера свої причини вести віртуальний щоденник.

Бути собою або надіти маску?
Будемо відверті: рідко хто пише щоденники (хоч рукописні, хоч віртуальні) в надії, що їх ніхто ніколи не прочитає. Отже елемент гри на публіку присутній у будь-якому випадку. Втім, переважна більшість користувачів журналів саме за цим сюди і приходять: за обміном інформацією, підтримкою, співчуттям, світським базіканням - словом, за живим спілкуванням.

Психологи стверджують: з одного боку, в інтернет-спілкуванні ми можемо показати себе реального (реальною), відкинути умовності і стереотипи; з іншої — тут ми можемо бути такими якими завжди мріяли стати, відкритися назустріч своєму потенціалу. Головне — не заграватися.

По суті, закони спілкування у віртуалі ті ж, що і в реальному житті. За тим лише виключенням, що міра відповідальності за сказане слово нікчемна: максимум тебе можуть виключити із списку друзів. Не варто вступати в бурхливу полеміку, краща реакція на грубість — повне ігнорування.

Ну і, нарешті, блог — це можливість в якийсь момент зупинитися і побачити, яким (якою) ти був (була) рік, два, три тому, про що мріяв (мріяла), до чого прагнув (прагнула), з якими людьми спілкувався (спілкувалася), що тебе радувало і засмучувало.

За словами психологів: «Інтернет-щоденник — відмінна можливість трохи абстрагуватися від своїх проблем, подивитися на них з боку, адже коли ми записуємо свої відчуття, нам легше їх аналізувати. — В журналі нам простіше розговоритися з, можливо, зовсім не знайомими людьми: спрацьовує ефект попутника. І потім, тут ви не самотні: вас завжди підтримають, дадуть раду, просто поспівчують. До того ж комп’ютер в цій ситуації грає роль посередника, що важливо для сором’язливих за природою людей, інтровертів. Інтернет-щоденник - це можливість виплеснути ті відчуття, які в реальності пригнічуються. Проте не можна переоцінювати можливості мережі. Не дивлячись на те що тут ви можете зустріти масу яскравих, неординарних людей, не живіть ілюзією, що нові друзі і знайомі чудовим чином і без вашої праці змінять ваше життя на краще. Всі реальні проблеми (від яких ви, можливо, намагалися сховатися в інтернеті) залишаться при вас, і рано чи пізно їх доведеться вирішувати. Важливо розуміти: це віртуальне спілкування, і всі емоції, закоханості тут теж віртуальні».

Спочатку, коли ми тільки відкриваємо для себе можливості спілкування в мережі, це настільки захоплює, що хочеться проводити біля екрану монітора весь вільний, а то і робочий час. Це нормально - так звана стадія одержимості зазвичай триває від декількох тижнів до одного-двох місяців. Деякі люди «застрягають» на цій стадії: для них блог стає сенсом життя, а робота, сім’я, хобі відсовуються на другий план. Тут вже мова йде про справжню залежність, таку як, наприклад, ігрова або алкогольна. І потім, переписуючись з друзями по щоденнику, ми підключаємо тільки один канал спілкування — вербальний. Тим часом, для нас не менш важливе невербальне спілкування.

У ідеалі ж через деякий час наступає фаза рівноваги, коли спілкування в інтернеті займає своє місце в житті — так само, як цікаві книги, телевізор і зустрічі з друзями в реальному житті.

Маленький словник для інтернет-новачка:
Блог (з англійського - вебжурнал) – це особиста сторінка, персональний віртуальний щоденник.

Friend-лента – регульований список друзів, який дозволяє контролювати доступ до записів, шукати приятелів по інтересах.

Нік (nickname - прізвисько) – формальне ім’я під яким користувач реєструється у мережі.

Аватар (user picture - картинка користувача) – зображення, що представляє користувача в інтернет-просторі. Можна міняти залежно від настрою.

Крім корисних властивостей, сміх ще й може багато розповісти про людину. Сміх — така ж неповторна особливість людини, як зовнішність, голос, хода.

Деякі люди сміються так, що і сам не можеш втриматися від сміху, а в декого сміх нагадує радше поминальний плач. Згадай-но, як сміються твої друзі та знайомі.

Сміх на А (ха-ха-ха) — іде від серця, сповнений гармонії з навколишнім світом, світлої радості. Характерний для безтурботних людей з наївно-веселою вдачею.

Сміх на Е (хе-хе-хе) — не дуже симпатичний, бо схожий на бекання. Часто так сміються підлабузники у відповідь на сміх шефа. Виказує зухвалу, заздрісну натуру. Чим більше виражене "є”, тим більше в людині хамства, зловтіхи, презирства. Люди таким сміхом завжди тримаються на певній дистанції від співрозмовника.

Сміх на И (хи-хи-хи) — суміш іронії і зловтіхи. Це прихований хитрий сміх. За таким сміхом зазвичай криється підтекст і прихований намір. Часто так сміються жінки.

Сміх на О (хо-хо-хо) — знущальний. Звучить загрозливо (згадай Карабаса-Барабаса), іноді з певним сумнівом, критичним подивом, протестом.

Сміх на У (ху-ху-ху) — це навіть не сміх, а прихований страх, наприклад, у забобонних людей, які бояться примар.

Якщо сміх свідчить про характер, то за усмішкою можна зробити висновок про емоційний стан людини та про її ставлення до тебе.

Розслаблена усмішка - чим менше напруги, тим вона привабливіша. Така усмішка свідчить про щиру радість.

Усмішка у вигляді закритих і трохи напружених губ свідчить про стриманість, вольове зусилля. Така усмішка викликана власними думками, прихованим спостереженням за людьми.

Збентежена усмішка-вибачення зазвичай з’являється ненадовго і швидко зникає. Така усмішка — вияв нещирості почуттів. Свідчить про боязкість та незручність становища.

Заперечлива посмішка-скепсис, при якій кутики рота опущені, виражає іронію, зловтіху, зверхність, негативне ставлення до предмету розмови.

Солодка усмішка, при якій губи складені бантиком, типова для кокетливих дівчат, сентиментальних людей, а також для підлесників, які такою усмішкою відповідають тим, кому лестять.

Уїдлива посмішка, схожа на гримасу, реакцію на кисле, свідчить про приховані наміри. Вона завжди напружена, притаманна нахабам, хамам. Така посмішка може виказувати лицемірство та нещирість.

Крива посмішка (з одного боку усмішка, з другого — просто опущений кутик рота) виражає внутрішнє протиріччя, яке свідомо ховають за показною приязню, а також сарказм чи скепсис.

Декілька років назад люди вивчали такі азбуки, як "АБВ”(А Бе Ве), "ABC” (Ей Бі Сі), а зараз – у сучасному світі доводиться вивчати ще й нові азбуки, наприклад, клавіатурна азбука "QWERTY” або "ЙЦУКЕН”.

Ви звертали увагу чому літери на клавіатурі розташовані в такому дивному порядку?

Ще у далекому XIX столітті друкарські машинки своїм виглядом скидалися на швейні. Інженери турбувалися винятково технікою відтворення літер на папері. Питання, як розташовувати клавіші особливо гостро не стояло. Довго недумаючи, розставили кнопки з літерами за алфавітом. Ось тут усі машиністки попалися. Прилад гарний, а писати не зручно.

Кожна мова має найбільше повторювані слова і звуки, на папері – літери. Букви, що найчастіше вживалися на такій машинці почали "западати” і "чіплятися одна за одну”, дотого ж, у той час текст відображався на зворотньому боці аркуша і побачити надруковане, можна було лише наприкінці роботи.

Тому 1868 року Крістофер Шоулс зі своїм братом матиматиком створив нову розкладку для друкарської машинки. Він не знав, що ці прилади зникнуть, а його винахід житиме і в XXI столітті. Винахідник переробив розкладку так, аби найчастіше вживані літери стояли одна від одної якомога далі, щоб незачіпалися. Винахідник порозкидав літери по різних боках і рядах клавіатури.

Так народилася система "QWERTY”. На 98% сучасних комп’ютерів встановлена саме вона. Хоча потреба розводити часті літери по інших боках клавіатури давно вже відпала. Сучасний комп’ютер все таки працює інакше ніж друкарська машинка.
Всього 2% комп’ютерів працюють із розкладкою "ДВОРАКА”.

Август Дворак вигадав аналог "QWERTY”. Кажуть, що ця система ще зручніша. Саме на ній встановили світовий рекорд зі швидкості набирання текстів. (його доречі, уже 100 років не можуть побити). Проте ця розробка з’явилася запізно. Світ вже полюбив стару американську розкладку, тому клавіатура "ДВОРАКА” нікого не зацікавила.

"QWERTY” завоювала увесь англомовний світ неодразу, але поступово підкоривши світ кидати його не збирається.

Ще один факт про "QWERTY” дошку, містичний, на її верхньому ряді зібрані не відомо чому усі літери англійського слова "type writer”, що означає "друкарська машинка”. Які слова зашифровано на середньому і на нижньому ряді наразі питання відкрите.

А яку радість пережили машиністки коли 1876 року Франц Макгарель винайшов "сліпий десятипальцевий метод друкування”. Дядько працював судовим сценографістом, тому добре розумів наскільки важливо набирати текст швидко.

Результати друкарських експериментів свідчать, що людина, яка володіє "десятьма пальцями” друку у багато разів швидше може надрукувати текст ніж той, хто володіє "трьома”.

Назви не завжди відповідають сутності предметів. Ось наприклад, звичайна парасоля. Її назва прийшла в українську мову з французької і походить від фрази "parasol”, буквально "від сонця”. Але ж ми використовуємо парасолю від дощу. Чому ж така назва?

Цій речі уже понад 3000 років. За такий вік вона пройшла весь світ. Від далекого сходу, де народилася, аж до американських берегів на заході. Сьогодні без неї не може обійтися ніхто, так само як без комп’ютера чи холодильника. Але на відміну від цих приладів вона не зосереджувалася на якісь одній функції. З часу появи на світ їй довелося виконувати різні завдання, а тепер їх ще більше. Зрозуміло імен у неї теж чимало – амбрела, зонтик, парафлюї, зонт, абож парасоля.

Що ви уявляєте коли чуєте слово парасоля? Мабуть вітер, зливу, калюжі. А раніше цей предмет пов’язували лише з владою.

Якщо українські гетьмани вимахували булавою, московські царі міцно трималися за скіптр і двоголовий герб, то в Єгипті над фараоном тримали парасолю. А король Бірми напинав над собою парасолю з дві дюжини куполів, і дуже тішився, коли його називали "владарем 24-ох парасоль”. Існувала традиція, владарям не можна було пектися на сонці.

А якщо ти пересічний кореєць натягни на голову очеретяний капелюх і поливай мовчки рис.

У Середньовіччі парасоля з’явилася в Європі і означала предмет проти сонця. Росіяни послуговуються словом "зонтік”, воно походить від "зонте”, так скандинави називали корабельний набір, що захищав матросів від сонця. Як бачите раніше парасоля асоціювалася лише з гарною погодою.

Справжній переворот стався років 200 тому, коли почалося парасолеве мокре життя. Хтось зауважив, якщо проселити тканину і повідрізати усі дармовиди то парасоля перетвориться на параньюї, тобто предмет проти дощу.

Парасолебудівну революцію завершили німці. На початку XX століття берлінський інженер Аут Гау сконструював першу телескопічну парасолю, тобто складну.

Тепер це високотехнологічний предмет. Якісна парасоля не буває без якісної тканини і сталі. На наших базарах продають дешеві парасолі з якихось плащовок і алюмінію. Так от – це все одноразове і витримає хіба, що дві весняні зливи. А ще треба звертати увагу на стрижень, чим довші тим кращі. Тоді від сильного вітру не погнеться. А ось із чого зроблена ручка не важливо, головне аби було зручно тримати.

Ніхто не сперечається сучасні напівавтомати і автомати, що загинаються у два-три рази найзручніші. Проте вже років 100 практично тростяна парасоля поза модою, особливо після того, як французький раціоналізатор Істен Ролан додумався приробити до стержня гачок аби вішати тростину на руку.

Крім звичайних захисних завдань сучасні парасолі виконують масу інших функцій, наприклад у кіно розсіюють світло, у барі прикрашають коктелі, а в мистецтві без них взагалі нікуди.